МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ: «КОЛИ ОДНА СТОРОНА ПРОЩАЄ, ЇЇ НІЧИМ НЕ МОЖНА ПЕРЕМОГТИ"

Цитати із лекції Мирослава Мариновича на зустрічі Подільського клубу «Духовні імперативи Незалежності» у Києво-Могилянській академії занотовано 23 листопада 2012 року.

 


СЬОГОДНІ сформувалась «аморальна більшість», яка вважає, що живучи чесно, програєш.

ВАЖЛИВО бути готовим, аби обрати правильний крок будь-коли. Вибір лежить між шляхом Іуди і шляхом Ісуса.

ПРЕДТЕЧА приходить не для царів, а для народу. Бог посилає Свого Сина у найнижчі сфери суспільства, реформує це суспільство знизу. Важливо, щоб запалилися серця у когось. У кого – ми не знаємо.

УЧЕНІЄ-МУЧЕНІЄ

Припускаю, що школа - найтравматичніший період життя нашої людини. Абсолютно незахищеного тебе витягають зі світу природи - дерев, котів, собак та інших героїв народного господарства, ти потрапляєш за парту і мусиш сидіти там щонайменше три години, раптом не можна гуляти надворі, ловити за вікном метеликів, роздивлятися візерунок на старих шпалерах, хлопців чи дівчат позаду - бо йде урок і вчителька хоче всю увагу собі, не можна бігати шкільним коридором, а так хочеться, що все аж чешеться, треба уважно слухати, ручку тримати тільки правою, а прийшовши додому братися не за іграшки, кота й собаку, а за зошити й підручники. Над зошитом не можна їсти, особливо хліб з варенням. Не підеш гуляти, поки не напишеш правильно рядок загогулин. Якщо довго милуєшся інієм на деревах, закрадається почуття провини, бо інші діти сидять на уроці, а ти відпросився на сорок хвилин в туалет. А ще це різке світло зранку, яке запалюють над тобою, аби розбудити на третій раз до школи. Треба обов'язково подобатися вчительці, бо вона ставить оцінки, а оцінки віднині - смисл твого життя. За них лають чи сварять, гладять або б'ють. Коли приходиш додому - перше, що тебе чекає - це допит, "Чи питали?" і "Що приніс?", які оцінки. Мусиш казати все найкраще, інакше не минеться без сцен.

КРИШТАЛЬ І КИЛИМИ

Дякую, хто молився за мене - я знайшла житло і вже рівно тиждень живу на Оболоні. Тут тепло, багато меблів, тихо, як у храмі, можна писати книжку. Одна сусідка любить проповіді, тож я збираю крихти мудрості, коли дослухаюся до аудіо через прочинені двері покою.
 

«ГОП ЧИ НЕ ГОП»? В БОГУСЛАВІ СЕРДЮЧКА ЗАСПІВАЛА ЗА РЕГІОНАЛА

Вечір 24 жовтня, йдемо рідною вулицею Богуслава. Я не впізнаю її – тут зроду не було стільки автомобілів – мабуть, щось серйозне роздають, не гречку... Може, вертольоти?

Ми й самі йдемо на звук – на площу Ярослава Мудрого, центральною спорудою якої ще й досі є пам’ятник Леніну. Бо в Богуслав приїхала… Вєрка Сердючка! Звісно, не в річці покупатися, а відспівати за кандидата в нардепи від Партії Регіонів.

ДУЕЛЬ ІЗ ВАХТЕРОМ: мій досвід

Заходжу в гуртожиток університету імені Поплавського. На вахті сидять двоє - Вахтерша і Сторож. Кажу:
- Можна до Лєни такої-то? 
А Сторож мені: 
- Ви студентка?
- Ні, - кажу, - я аспірантка. 
- Нашого університету? 
- Ні, Академії наук.
- Так ми таких не пускаєм!
- Як це?
- Ми пускаєм тільки близьких родичів і студентів нашого університету!
- ?
Вирячаю очі, ніби я вперше в Україні.
- А можна подивитися ваші правила - на яких це підставах Ви мене не пускаєте?
- Нема в мене ніяких правил. Жалійтеся на Сторожа на Щорса!
- Ну як це так? В гуртожитку мають бути правила!
- Не знаю я ніяких правил.
Чухаю потилицю (клею дурня - звичайно, до цього Сторожа я була готова).
- А де Ваш комендант, може в неї є правила, щоб я подивилася? - розпачливо питаю.
- Комендант працює тільки до 5-ї, нікого нема! - обличчя сторожа змінюється із непохитно-цегляного до жалібливо-людяного. - Дєвушка, ви понімаєте, що в мене така робота, що я повинен тут сидіть і нікого не пускать, кромі своїх. Що треба записувать документ в журнал, а у вас не "наш" документ. А потім прийде комендантша, і провірить!
- Я, звичайно, не хочу Вам неприємностей, - кажу, - але треба щось робити...
- Так! Де ваша Лєна? Години вам хватить?!
Дзвоню Лєні, вона спускається, але забуває перепустку. Сторож на неї гримає і вона вертається по неї на якийсь там поверх.
- Паспорт давати чи посвідчення? - пропоную широкий асортимент.
- Нащо мені твій паспорт, давай посвідчення.... Мда, університет Шевченка - хороший університет!
Це не університет, це Академія наук, Інститут лі...

ЛЮДИ В КОСТЮМАХ

Люди, загорнуті у свої справи, віддалені один від одного. Люди, що ховаються за своїми справами. Бо коли справ не стає, не стає про що говорити. Люди нишпорять у телефонах, ховають руки в кишені або складають їх на грудях. Перекидаються жартами, але ніколи не знають, хто чим живе. Поспішають іти. Хоча часу і так мало. Надто мало...

Справи, що віддаляють нас один від одного. Діловий тон голосу, діловий костюм. 

МІЗЕРНЕ ЧИ НЕ-МІЗЕРНЕ ЖИТТЯ?

Дедалі частіше стикаюся з вибором: жити чи не жити мізерним життям. Живу один раз.

Ось деякі з викликів:

Іти за вигодою чи за покликанням.

Боятися чи бути сміливою.

Робити добро, коли це мене не славить, чи вдавати, ніби нічого не бачу.

Знати правду і передавати її чи мовчати.

Розповісти, що думає Бог з того приводу чи боятися за свою репутацію.

Захистити того, кому протистоять сильні чи убезпечити себе.

Прийти під суд, де судять безневинну людину чи заспокоїти свою совість вдома.

Не ділитись чи ділитись.

Бути мізерною чи не витрачати себе на боротьбу за дрібниці. 

Створювати собі статус чи служити іншим.

Брати те, що мені не належить (особливо, коли цього потребую) чи не брати.

Фліртувати чи виявляти турботу.

Обманювати чи не обманювати.
Карати чи прощати. 

У цьому неідеальному світі за все добре доводиться платити ціну. Якщо живеш там, де пахне молоком і медом, скоріш за все, був хтось, хто чимось або багато чим пожертвував, аби прийдешні користувалися благами. А мало таких, що жертвують. Мало тих, що беруть відповідальність за майбутнє, за інших людей. Все добре будується на жертві. Батьківство - це наслідок жертви. Тим більше, хороше. Незалежна країна - також результат того, що були люди, які вирішили від чогось відмовитися заради неї. І близькість із Богом - це результат жертви Бога на хресті.

Скоро я покидаю гуртожиток і думаю, що лишаю по собі... Що, дане мені, використовую, а від чого ховаюся? Він все оцінить.