пʼятниця, 30 вересня 2016 р.

МАНДАРИНКИ


пам'яті Олексія Марченка з 30-ї ОМБр



Після концерту
підійшов солдат.
Здається, була борода...
А йому б личила борода.
Очі світилися як у Христа.


Стрункий і скромний.
Сказав: це для вас
і від
дав
не дві, не три
а всі мандаринки,
що дружина передала.
Починалася зима.


Розказував, що з теплих країв,
що скоро вернеться домів,
щоб ми приїжджали іще,
що трохи болить плече.
Потім просто стояв і мовчав,
так, ніби не відпускав.


Його звали Олексієм.
Олексію, це я Вам дякую,
Олексію, лишіть щось для себе,
подивіться, яке гарне небо.


Захотілось наступного разу
щось йому подарувати.
Планували поїздки, дати
та змогли не відразу.


Кажу, передайте привіти
Саші, Ігорю, й Олексію.
А Олексія вже нема.
Як так? - спитала я.
Та ні, це той, худий, русявий!
Знаю.
Він віддав тобі всі свої мандаринки.
Він майже не мучився, Маринко.


Я дивлюся на небо і знаю,
коли він відпочиває,
часом сяде отак на хвилинку
і подивиться із-за хмаринки,
потім знову іде, доглядає
у країні, де зим не буває,
сад Господній, в якому ростуть
мандаринки.


2015-2016





















Картина Віталія Кириченка, на ній Володя Кочетков-Сукач, який підірвався на розтяжці у 2015 році.