Данило КІШ. ЗАМОК, ОСВІТЛЕНИЙ СОНЦЕМ

Завершила щойно переклад одного із  найулюбленіших  оповідань Данила Кіша. Ділюся:)

Загубилася Апельсинка, найкраща між корів на селі. І він прагне знайти її будь-якою ціною, навіть, якщо прийдеться шукати її цілу ніч. Пан Молнар йому би не пробачив. Апельсинка – найкраща серед корів пана Молнара. Він ладен обшукати увесь ліс, і далі, якщо треба. Буде просити Віраґа, щоб погнав зі своїми і корів пана Молнара, і хай йому передасть: «Апельсинка загубилася. Як крізь землю провалилася». І хай ще скаже: «Анді благає пана Молнара, щоб лиш не злився на нього. Він зробить усе, щоб знайти Апельсинку, бо знає, що вона тільна і що це найкраща корова у всьому селі. Але вона мов крізь землю провалилася». І хай скаже: «Анді передав, що коли не знайде Апельсинку до завтрашнього ранку – хай на нього не чекають. Він піде у світ і більше ніколи не повернеться в село. Нехай пан Молнар не сердиться». А пані Сам, його матері, скажіть, хай не плаче. «Анді пішов у світ, бо загубив Апельсинку». Тільки мусить говорити це обережно, бо інакше його мама помре на місці. Тому хай тільки краще скаже: «Анді загубив Апельсинку. Не повернеться, доки не знайде її». Скаже так Віраґу. Він йому, Віраґу, завжди допомагав, коли у нього губилася котрась із корів. А що казатиме пану Молнару, коли знайде корову, хоч втрапить додому пізно, глибокої ночі, як минулого разу? Розповість йому, як Апельсинка паслася тут, поблизу, з рештою корів, але, в одну  мить, її не стало, мов крізь землю провалилася.

Данило КІШ. ХЛОПЧИК І ПЕС

Якщо у багатьох моїх друзів-нефілологів попросити назвати якогось сербського письменника, вони, мабуть, хором скажуть про Данила Кіша, бо це головний герой моєї дисертації:)). Зайдіть до мене в гуртожиток зараз, наприкінці серпня, і ви знайдете мене за читанням / писанням про Кіша (позаяк лишається ще один-єдиний рік аспірантури...) Почитати письменника українською можна в чудових перекладах Алли Татаренко ("Книга любові і смерті", Львів, 2008). 
А я хочу запропонувати дорогому читачу свій переклад із сербської оповідання зі збірки "Ранні печалі" (1969). 
Дуже люблю цю річ.

Пес, що говорить

Я народився, за розповідями моєї матері, від однієї легковажної авантюри, яка принесла їй семеро дітей і багато біди. Двоє моїх братів і сестра померли відразу ж по народженні. А я побачив світ у домі пані Альбіни Кніпер, сільської акушерки в роки війни, на початку осені. І моя мати, і пані Альбіна дуже турбувалися про мене, годували і няньчилися. Коробку мою обклали ганчірками і пір’ям, немов гніздо якогось птаха. Мати навчала мене життю: як махати хвостом, як показувати ікла, як умиватися і ганяти надокучливих мух. Тут ми тренували між собою й основні прийоми нападу і оборони. Це була добра і безпечна гра. Нападали один на одного як сільські пси, однак ікла прикривали велюром, а кігті тримали у лапах, як ножі у футлярі.