МІЗЕРНЕ ЧИ НЕ-МІЗЕРНЕ ЖИТТЯ?

Дедалі частіше стикаюся з вибором: жити чи не жити мізерним життям. Живу один раз.

Ось деякі з викликів:

Іти за вигодою чи за покликанням.

Боятися чи бути сміливою.

Робити добро, коли це мене не славить, чи вдавати, ніби нічого не бачу.

Знати правду і передавати її чи мовчати.

Розповісти, що думає Бог з того приводу чи боятися за свою репутацію.

Захистити того, кому протистоять сильні чи убезпечити себе.

Прийти під суд, де судять безневинну людину чи заспокоїти свою совість вдома.

Не ділитись чи ділитись.

Бути мізерною чи не витрачати себе на боротьбу за дрібниці. 

Створювати собі статус чи служити іншим.

Брати те, що мені не належить (особливо, коли цього потребую) чи не брати.

Фліртувати чи виявляти турботу.

Обманювати чи не обманювати.
Карати чи прощати. 

У цьому неідеальному світі за все добре доводиться платити ціну. Якщо живеш там, де пахне молоком і медом, скоріш за все, був хтось, хто чимось або багато чим пожертвував, аби прийдешні користувалися благами. А мало таких, що жертвують. Мало тих, що беруть відповідальність за майбутнє, за інших людей. Все добре будується на жертві. Батьківство - це наслідок жертви. Тим більше, хороше. Незалежна країна - також результат того, що були люди, які вирішили від чогось відмовитися заради неї. І близькість із Богом - це результат жертви Бога на хресті.

Скоро я покидаю гуртожиток і думаю, що лишаю по собі... Що, дане мені, використовую, а від чого ховаюся? Він все оцінить.