середа, 5 грудня 2012 р.

МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ: «КОЛИ ОДНА СТОРОНА ПРОЩАЄ, ЇЇ НІЧИМ НЕ МОЖНА ПЕРЕМОГТИ"





Цитати із лекції Мирослава Мариновича на зустрічі Подільського клубу «Духовні імперативи Незалежності» у Києво-Могилянській академії занотовано 23 листопада 2012 року.

 


СЬОГОДНІ сформувалась «аморальна більшість», яка вважає, що живучи чесно, програєш.

ВАЖЛИВО бути готовим, аби обрати правильний крок будь-коли. Вибір лежить між шляхом Іуди і шляхом Ісуса.

ПРЕДТЕЧА приходить не для царів, а для народу. Бог посилає Свого Сина у найнижчі сфери суспільства, реформує це суспільство знизу. Важливо, щоб запалилися серця у когось. У кого – ми не знаємо.

ДЕСИДЕНТИ в невільній державі почали поводитись, як вільні люди. Показали нову модель суспільства.

Я НЕ ХОЧУ бачити моїх кривдників у тюрмі, але я хочу, щоб їхні дії були названі злочинними.

КОЛИ ОДНА СТОРОНА ПРОЩАЄ, її нічим не можна перемогти. У Польщі під час повалення режиму вигукували: «Комуністи, ми вас прощаєм!» На початку 90-х я розмовляв з однією грузинкою. Про здобуття Україною незалежності сказала: «Які ви щасливі. У вас немає крові». Через кров дуже важко переступити.

ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ – те, що відрізняє нас від російської історії. Вона показала нас як народ, народ християнський… Я не вважаю, що вона провалилася. Це, передусім, духовна революція. Духовні революції запланувати не можемо. Це дар Святого Духа. Плоди Помаранчевої революції – міра свободи, яка осмислена, стосунки, які заклалися.

НА ШЛЯХУ ВІД РАБСТВА до Землі Обіцяної є Синай – новий закон, за яким треба жити.

ЗНАКИ ОКЛИКУ в Ісусових словах стоять біля речей суспільних. Це не правда, коли хтось вважає, що мій гріх не впливає на суспільні речі.

ТРЕБА БУТИ СПРОМОЖНИМ піти на жертву. Ніколи Господь не карає тих, хто жертвує.

ЯКЩО ІГНОРУВАТИ ЗЛО – хтось мусить від нього постраждати. Повинні відчути сором за те, що відбувається і бажання щось змінити. 

 

Мирослав МАРИНОВИЧ, 63 роки. 

Український дисидент, правозахисник, публіцист, релігієзнавець, віце-ректор Українського Католицького Університету у Львові. 1973 року  покладав квіти на могилу Шевченка, після чого затриманий КДБ, 1976-го став членом-засновником Української Гельсінської групи, 1977-го – на вечорі пам'яті Тараса Шевченка в Київській філармонії Мирослав Маринович з Миколою Матусевичем вийшли на сцену і закликали проспівати «Заповіт». За «проведенння антирадянської агітації і пропаганди» на сім років ув’язнений у таборі суворого режиму в Пермській області, три роки перебував на засланні в Казахстані. Дружина Любов поїхала з чоловіком на заслання. Учасник ініціативної групи «Першого грудня».

Немає коментарів:

Дописати коментар