понеділок, 10 грудня 2012 р.

МЕНТАЛЬНИЙ СТРАХ

Дива культури євангеликів
 
 
Коли їхали в Південну Корею через Москву, я скрізь носила на шиї синьо-жовту косинку. А мені мої казали: зніми, а то заберуть органи. Вже біжу! Американський прапор та британський вздовж і впоперек носимо, а свого цураємся?! А далі проходили на Арбаті повз культурний центр України, не втрималися, зупинились і гуртом заспівали наш гімн.

неділя, 9 грудня 2012 р.

ЗА ЗАЛІЗНОЮ ЗАВІСОЮ ГУРТОЖИТКУ № 4



Коротше, ситуація така. В мене є подруга, звати її Лєна, вона живе в гуртожитку номер 4 університету культури і мистецтв. Звісно, що як Лєна моя подруга, то я хочу до неї в гості. Хочу, а не можу! Це так, ніби Лєна сидить в Сибіру на засланні, хоча вона в Києві. Мені дорогу до Лєни відділяє близько двох метрів чи навіть менше. Тіло одного чиновника, наділеного надвладою. Надлюдини. Сторожа гуртожитку. А до 17:00 в будні дні - додайте ще півтора метри комендантки - правительки макіавелліанської моделі. Це така прірва, що ввисоту її не перескочу.

середа, 5 грудня 2012 р.

МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ: «КОЛИ ОДНА СТОРОНА ПРОЩАЄ, ЇЇ НІЧИМ НЕ МОЖНА ПЕРЕМОГТИ"





Цитати із лекції Мирослава Мариновича на зустрічі Подільського клубу «Духовні імперативи Незалежності» у Києво-Могилянській академії занотовано 23 листопада 2012 року.

 


СЬОГОДНІ сформувалась «аморальна більшість», яка вважає, що живучи чесно, програєш.

ВАЖЛИВО бути готовим, аби обрати правильний крок будь-коли. Вибір лежить між шляхом Іуди і шляхом Ісуса.

ПРЕДТЕЧА приходить не для царів, а для народу. Бог посилає Свого Сина у найнижчі сфери суспільства, реформує це суспільство знизу. Важливо, щоб запалилися серця у когось. У кого – ми не знаємо.

вівторок, 4 грудня 2012 р.

УЧЕНІЄ-МУЧЕНІЄ

Припускаю, що школа - найтравматичніший період життя нашої людини. Абсолютно незахищеного тебе витягають зі світу природи - дерев, котів, собак та інших героїв народного господарства, ти потрапляєш за парту і мусиш сидіти там щонайменше три години, раптом не можна гуляти надворі, ловити за вікном метеликів, роздивлятися візерунок на старих шпалерах, хлопців чи дівчат позаду - бо йде урок і вчителька хоче всю увагу собі, не можна бігати шкільним коридором, а так хочеться, що все аж чешеться, треба уважно слухати, ручку тримати тільки правою, а прийшовши додому братися не за іграшки, кота й собаку, а за зошити й підручники. Над зошитом не можна їсти, особливо хліб з варенням. Не підеш гуляти, поки не напишеш правильно рядок загогулин. Якщо довго милуєшся інієм на деревах, закрадається почуття провини, бо інші діти сидять на уроці, а ти відпросився на сорок хвилин в туалет. А ще це різке світло зранку, яке запалюють над тобою, аби розбудити на третій раз до школи. Треба обов'язково подобатися вчительці, бо вона ставить оцінки, а оцінки віднині - смисл твого життя. За них лають чи сварять, гладять або б'ють. Коли приходиш додому - перше, що тебе чекає - це допит, "Чи питали?" і "Що приніс?", які оцінки. Мусиш казати все найкраще, інакше не минеться без сцен.