Я не знала його справжнього прізвища. Навіть не була впевнена, чи він справді Алєсь. Він завжди говорив по-білоруськи, я не все розуміла, і коли перепитувала, він сердився.
Він не був жлобом. Я не люблю жлобів. Він був відкритим до людей, хоч і конспірувався. Якось я привела його на презентацію волонтерського проекту для реабілітації наших солдат і хотіла знайомити зі своїми приятелями. Він зразу похмурнів і сказав, щоб я не казала зайвий раз, що він білорус і допомагає нашій армії. Або те, або се. Тим більше не можна було казати, що він і сам збирається воювати за нас.