Люди, загорнуті у свої справи, віддалені один від одного. Люди, що ховаються за своїми справами. Бо коли справ не стає, не стає про що говорити. Люди нишпорять у телефонах, ховають руки в кишені або складають їх на грудях. Перекидаються жартами, але ніколи не знають, хто чим живе. Поспішають іти. Хоча часу і так мало. Надто мало...
Справи, що віддаляють нас один від одного. Діловий тон голосу, діловий костюм.
Чи доводилося вам коли-небудь прийти у церкву чи в якусь громадську організацію хвилин за 10 до початку зібрання? Чи за 30? А скрізь - люди, що підключають дроти, налаштовують мікрофони, інструменти, повільно розставляють декорації, репетирують промови. Бояться привітатися, посміхнутися. Хочуть. Люди, що приходять за півгодини не за спілкуванням, а в справах. І ти радше пересидиш ці 30 хвилин в кафе, ніж будеш сидіти без справ, а всі навколо би бігали і шукали, чим себе зайняти і "прикрити свою наготу". Люди, що шукають, чим би бути корисними, і ховаються один від одного. А корисним іншим ти можеш бути тим, що зроблено з любов"ю. Любов не знає страху, годі себе обманювати.
Як рідко люди говорять "Я скучаю за вами" і ще рідше "Я скучаю за тобою". Люди, ці дивні створіння, які так один одного потребують, і так ретельно ховають себе один від одного. Які згадують роками одну мить і все життя не цінують тих, хто поряд.
Люди в костюмах. Але краще, коли без костюмів...
Немає коментарів:
Дописати коментар