суботу, 9 липня 2022 р.

ВІДВІДАЛИ ДЕМ'ЯНІВ ЛАЗ

Наприкінці червня завдяки Сергію Родякіну я побувала у Дем'яновому Лазу на околицях Івано-Франківська. Це місце, де хоронили закатованих і вбитих совєтськими окупантами місцевих мешканців тюрмах НКВД. Саме до Станіславова, тодішнього Франківська, окупанти доставляли своїх жертв із сусідніх районів, де вони потім зникали. Найчастіше розправлялися з освіченими людьми, елітою. Серед знайдених під час розкопок у Дем'яновому Лазі – півтори сотні черепів з довгими, заплетеними косами. Частина поховань зроблена за незалежної України, коли у меморіалі Дем'янів Лаз перепоховали рештки віднайдених жертв совєтів того ж періоду.

У 1939 року мого прадіда з Медвина на Київщині мобілізували до Червоної армії, щоб окуповувати для Кремля нові території. На фото він – серед солдат у будьонівках. У таких же будьонівках за 21 рік до того російські окупанти нищили його рідне село, караючи так за антибільшовицьке повстання та підтримку УНР. За рік до того чимало його знайомих односельців зникнуть у Биківні – ''Дем'яновому Лазі'' під Києвом. Де саме він був на Заході України у проміжку між страшними 1939-1941 роками, ми не дізнаємося: у 1946-му він помирає вдома від воєнних ран, навряд, чи звірившись рідним. Знаю напевне: тоді здійснювалася одна з палких мрій російського диктатора: щоб окуповані українці вбивали ще неокупованих українців.

 

Те, чи здійсняться мрії путіна, залежить не тільки від наших закордонних союзників, а й від власного бойового духу, єдності у ненависті до живих і мертвих російських окупантів і здатності відмежуватися від російських міфів, зокрема, про ''Велику перемогу'' у ''Великій вітчизняній війні''.