ТРИ ЕКСТРЕМАЛЬНІ НОЧІ В МОЄМУ ЖИТТІ

2007-го, в Кракові. Жили ми тоді у Варшаві, в гуртожитку для студентів-іноземців "Hera". Знайомі збиралися їхати до Кракова і покликали за собою. Був кінець квітня, останні тижні нашого стажування в Польщі, гріх пропустити нагоду побачити королівське місто. Тільки моїх знайомих запросила їхня знайома, мені незнайома дівчина з Киргизстану. Їдем, значить. Три українки, киргизка і таджикистанець, Саїд. Подорожувати годин 6, лягти не можна, бо потяги в Польщі не призначені для спання, тільки для сидіння - надто куца в них країна. О першій ночі вийшли на краківському залізничному вокзалі, о другій дісталися так-сяк по-пам'яті до гуртожитку, теж для іноземців, переважно з СНД, такого десь, як шістьорка в КНУ, тільки трохи кращого. Заходим ми, а нас привітно зустрічає узбек, домовляється з вахтьоршою і веде в підвал. Заходимо, а там в нього День народження. Посеред кімнати стіл, на підлозі повний тазік олів'є, бутерброди зі шпротами і, ясна річ, плов. В кімнаті грають хіти 90-х, звичайно ж, "Белые розы", десь в кутку танцюють двоє, азіат і "наша", на лавці сидять індус у яскраво-рожевій сорочці і теж "наша", розмовляють. Просять до столу. За столом казахсько-узбецька компанія, всі дуже гостинні, фактично тверезі, тільки один білорус чи росіянин каже, що йому не подобається Європа, бо все там однакове, і поїде він десь в Ташкент. Звичайно ж, історик. Я не знаю, що мені робить, прийшла без подарка, всього боюся, боюсь щось не те сказати або якось не так подивиться і надбати східного залицяльника. 

ІСУС i НЕРОЗДІЛЕНА ЛЮБОВ

2012 року в мене був один із найзамучливіших і душероздираючих Великоднів. На свято їхала до бабці автобусом, в якому стояв дух перегару, а біля мене сиділи хлопець із дівчиною і обговорювали, як вони бухали, які фізіологічні реакції це викликало, і як завтра, на свято, вони це повторять. Потім один п"яненький сусід запропонував компанії помовчати, а дівчина казала, що вона така тендітна, що може і руки поламати. Спалахнув конфлікт, на щастя, ніхто не бився. Коли все заспокоїлося, сусід переключився на дівчину, яка сиділа поряд, хоч перед тим комусь дзвонив і називав сонечком. За 45 хвилин їзди не пролунало жодного слова про те, що ми завтра святкуватимемо і заради чого тут держава дала нам вихідні. Ані репліки про Ісуса. Правда, зрідка в автобусі "Богуслав - Щербашенці" можна почути розмову бабусь, що тривожаться з приводу появи в селі віруючих. Як бачимо, дискурс культури, в якій живемо, зовсім не християнський, ніби якась сила спеціально провокує в загалі відволікаючі "тєми". Зрештою, я рада, що провела так беззмістовно Великдень, бо, знаходячись у своїй компанії, не побачила би більше реальності, не написала би пост, можливо, й не вибрала роботу в ССХ.

ПІД "УКРАЇНСЬКИМ ДОМОМ": ВРАЖЕННЯ

Ділюся трохи гарячими враженнями від мітингування проти законопроекту про регіональні мови. Не витримала вчора таки моя душа, залишила правку дисертації, поїхала на мітинг і ночівлю до "Українського Дому"... Зрештою, побачила на фотографіях мітингу під Адміністрацією Президента знайомих із "Подільського клубу". Іду Хрещатиком, зустрічаю людину із червноним від сонця обличчям, як і в мене, - очевидно, мітингувальник, думаю. Або перележав на Трухановім острові, - каже мій друг і патріотична совість Леонід.

ЧОМУ Я ХОДЖУ НА МІТИНГИ І ЯК ЦЕ УЗГОДЖУЄТЬСЯ З МОЇМ ХРИСТИЯНСТВОМ

Я вибрала активну громадську позицію в житті, бо вважаю, що реагування на злочини і несправедливості є також частиною місії. Цей тиждень почався із нових мітингів проти закону про регіональні мови. Як філолог, я розумію важливість  національної мови для народу і не можу стояти осторонь вбивання української мови й культури. Для мене ці акції не політичні в сенсі підтримки певної політичної сили (принаймні не вважаю себе учасником цього, якщо так складеться, оскільки на даний момент не підтримую жодної політичної сили), а громадські. Мабуть, громадський активізм зараз  єдиний дієвий метод зберегти Україну від поступовї втрати держави.