СІЛЬСЬКЕ ДИТИНСТВО

Я виросла в селі.

З самого раннього віку мене оточувало мистецтво. Як тільки пішла в школу, мене взяли солісткою виступати в клубі на День колгоспника, День урожаю, Новий рік і 8 березня. Влітку до школи ходити не треба було, зате відкривався простір для спілкування з природою і творчості. Улюбленою справою було залізти на дерево і звідти співати на всю горлянку українські народні пісні. На весіллях старші люди просили мене заспівти "Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу". Старші жінки плакали, коли я виконувала пісню, давали карбованця, а я не розуміла - чому ж то вони плачуть, сиділа потім на дереві і думала про це...

ЧИ ВАРТО СПАЛИТИ "ХИЖУ" ПОЛА ЯНГА?

 Навесні до Києва приїхав Пол Янг, автор бестселлера "Хижа", християнський прозаїк. Ми, Співдружність Студентів-Християн саме організовували зустріч письменника зі студентами Інституту філології Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Ідучи на презентацію книги, я прочитала ("проковтнула") його роман - більш актуальної і "теплої" речі я давно не читала. Знаєте, є такі книги, після яких "зцілюєшся", стаєш світлішою і, нарешті, можеш приймати не надто приємні речі такими, як вони є.

І тут же отримала по мейлу негативну рецензію на роман, що поширювався зі швидкістю світла серед хороших людей. Наступний допис є реакцією на прочитане.

         

Данило КІШ. ХЛОПЧИК І ПЕС

Якщо у багатьох моїх друзів-нефілологів попросити назвати якогось сербського письменника, вони, мабуть, хором скажуть про Данила Кіша, бо це головний герой моєї дисертації:)). Зайдіть до мене в гуртожиток зараз, наприкінці серпня, і ви знайдете мене за читанням / писанням про Кіша (позаяк лишається ще один-єдиний рік аспірантури...) Почитати письменника українською можна в чудових перекладах Алли Татаренко ("Книга любові і смерті", Львів, 2008). 
А я хочу запропонувати дорогому читачу свій переклад із сербської оповідання зі збірки "Ранні печалі" (1969). 
Дуже люблю цю річ.

Пес, що говорить

Я народився, за розповідями моєї матері, від однієї легковажної авантюри, яка принесла їй семеро дітей і багато біди. Двоє моїх братів і сестра померли відразу ж по народженні. А я побачив світ у домі пані Альбіни Кніпер, сільської акушерки в роки війни, на початку осені. І моя мати, і пані Альбіна дуже турбувалися про мене, годували і няньчилися. Коробку мою обклали ганчірками і пір’ям, немов гніздо якогось птаха. Мати навчала мене життю: як махати хвостом, як показувати ікла, як умиватися і ганяти надокучливих мух. Тут ми тренували між собою й основні прийоми нападу і оборони. Це була добра і безпечна гра. Нападали один на одного як сільські пси, однак ікла прикривали велюром, а кігті тримали у лапах, як ножі у футлярі.

ВЕЛИКА СИЛА ОСУД

Осуд – велика сила. В більшості випадків, коли я осуджую, ця сила скерована в бік моєї гордості, байдужості, руйнування людини, яку суджу («Як він міг», «Я з такими, як вони справи не маю», «Я не така як…», «Вона дочекається покарання від Бога»). Але доки я сама не зроблю такої ж помилки. Поки сама не потраплю в слабку позицію. В кепську ситуацію. Тоді я люблю милість («Нічого, з ким не буває», «Слава Богу, що гіршого не натворила», «Бог простить»), а людей, які до мене проявляють цю милість, згадую з вдячністю.

Мій Пес

Я дружила із дивакуватою, скажу вам, особою, яка вчила мене радіти в "достатку і тісноті". Про нього мій вірш:)).

Мій пес гордий

він навіть не покаже,

що часом невдоволений

що часто ревнує

як гладжу котів

псу моєму нудно

з моїми синтементами

виливаю йому душу

а він мовчить

і слухає

Коли я плачу

він лізе цілуватися

облизує сльози

вискакує на руки

я розкажу тобі

де сховав кістку

тільки не плач

киває: біжімо

до річки гуляти

там багато жабок

горобці цьвірінькають

і скільки всього цікавого

або бігти вслід за трактором

в кущах тихо вичікувати

хитро посміхатись

коли заведеться

гавкати на нього

кусати за шини

показати, який я злий

коли зі мною моя пані

які в мене сильні лапи

які в мене страшні зуби

які розумні очі

і тільки коли

засинає вся хата

вимикається світло

мій пес ляга на порозі

і тихо виє на місяць

щоб нікого не розбудити

У Базіки

Привіт!!! Це мій перший блог.

Цього літа я була в Польщі. З Києва їхала автобусом 18 годин до Кракова. В Рівному до мене підсів молодий чоловік, і решту 14 годин у мене не було можливості поспати. Мені попався справжній любитель поговорити! За ті 14 годин ми провели справжні дебати у салоні автобусу, перетворивши наших бідних сусідів на слухацьку аудиторію. Тем було безліч і, в той же час, одна - людина. Наші діалоги не оминули тем українського і польського менталітетів, Ющенка, роботи за кордоном, освіти в Рівному, науки, щастя, жінок і чоловіків... Але то все була тілки преамбула. Нових сил набрали дебати, коли мій сусід дізнався, що я християнка і їду в Краків зустрітися з християнами ССХ з усього світу. Сусід мій висловлював критичне ставлення до соціально активних християн, а, разом з тим, виявляв інтерес до моєї позиції.