"ВОНИ ВТЯГНУЛИ МОГО СИНА В ТАКУ М’ЯСОРУБКУ, З ЯКОЇ ВАЖКО ВИТЯГНУТИ" - розповідь учасниці Врадіївської ходи

РОМАНЬКО Лідія Володимирівна,

59 років, за освітою – учитель початкових класів, мешкає в Кіровограді. Мала двох дітей. Син Іван помер у 28 років від тілесних ушкоджень, завданих місцевим чиновником і міліцією під час захоплення землі. Судові справи, в яких його притягли до відповідальності за порушення громадського спокою тривали з 2003 по 2007 рік. Кримінальна справа заведена і на Лідію Володимирівну за завдання тілесних пошкоджень її нападниці. Приєдналася до Врадіївської ходи, організованої у знак протесту проти міліцейських злочинів. Пройшла пішки з Кіровограда до Києва. 

Розмова записана на Майдані Незалежності в Києві зранку після розгону силовиками з підрозділу "Беркут"  в ніч із 18 на 19 липня 2013 р. акції "Проти свавілля міліції".

 Фото: http://nbnews.com.ua/ua/exc/94404/

БЛІЦКРИГ: ЯК МІЛІЦІЯ РОЗІГНАЛА АКЦІЮ ПРОТИ ВЛАСНОГО СВАВІЛЛЯ (18 липня, Київ)

Якщо тогоріч питання збереження української мови турбувало лише частину населення, то злочини міліції, як наприклад згвалтування трьома вартовими порядку жінки у Врадіївці, довели, що відстоювання своїх прав - компетенція не виключно націоналістів. Подібні історії видаються вагомим сумним приводом для того, щоб об'єднати українців для наведення порядку в своїй хаті, де постраждалими не лише активісти опозиційних рухів, а й звичайні люди, що опинилися на шляху в привілейованих.

Четвер, 18 липня 2013 року.

17:35 - я виходжу на мітинг на Майдані Незалежності проти міліцейського свавілля. Планую там пробути 1-2 години, після чого повернутися за роботу. Уявляю, що все відбудбудеться за сценарієм Українського Дому 2012-го. Зібрання людей будуть небагаточисельними, вони протримаються кілька днів, ну тиждень. Сутички з міліцією можливі, але ніхто з Майдану людей не випровадить. Це ж мирна акція.

РОЗМОВА ПРО ЧУЖУ ЦНОТУ

майже стенограма

Виходжу з маршрутки "Київ - Богуслав". Іду додому через площу Ярослава Мудрого, де пам"ятник Леніну стоїть і магазин "Росинка". На зустріч - знайомий побожний дідусь.

Дідусь (дивуючись): Добрий день.
Базіка: Добрий день.
Дідусь: Що, заміж ще не вийшла? А пора вже... Он у нас була в церкві дівчина, настав їй 17-й годок, вона навіть і хрещення вже прийняла. І тут мальчика захотілося. І вона з якимось злигалася, - а зараз у світі багато хлопців... І все, нічого не вернуть.
Базіка: Але Бог усе прощає.
Дідусь: Ні, ну як це? Хіба можна знову дівою стати?

НЕЗАУПОКІЙНИЙ "ЗАПОВІТ"

Здається починає доходити до мене «Заповіт» Шевченка. Це сталося вчора чи сьогодні, коли я готувалася до Українського вечору, що має відбутися на ССХівському таборі English Сamp. У виставі про нашу історію, що склепана була за кілька вечорів-ночей, є епізод, коли головний герой, мандруючи у часі Україною, зустрічається із Шевченком до його заслання. І поет читає йому уривок із поеми «Сон», а саме той, де російську царицю обдаровано найщирішими компліментами. Ну, якщо повернутися до теми, то мені потрібна була музика для початку дії. Я переслухала Вконтакті, звичайно, багацько сучасних треків на вірші Шевченка, а до вподоби мені видався «Заповіт» рівненського гурту «Merva».

Я МАЛЕНЬКИЙ РАВЛИК

я маленький равлик

Бог знає, коли я лажаю,

і тому

мені не обов'язково перемагати

в богословських суперечках

людина, що усвідомлює свої слабкості –

непереможна

я маленький равлик,

для якого в Бога

є великі цілі

P.S. Просто такий маленький підсумок після воєн у Фейсбук і спраги бути правою, і ще всякого такого.

ХРИСТИЯНСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ

Недавно ми створили Асоціацію Освітян-Християн, такий собі "цех" однодумців, що працюють в освітній сфері. При тому, не "християнське гетто", а штуковину, яка буде працювати на користь суспільству, брати участь у вирішенні серйозних проблем не тільки віруючих людей. Звичайно, перша така проблема, яка стала на думці - корупція у вишах. Оленка, наш голова, розповідала драматичну історію про те, як начальство універу, в якому вона викладала, вказувало, у кого приймати "екзамен без екзамену", і вона дуже доступно заявила, що християнка і нічого такого робити не буде. А а далі як почалися репресії... "Ну мені, з одного боку, цікаво було спостерігати, як вони зі мною збиралися розправитися", - каже вона. Хе-хе...

ДОСТОПРІМЄЧАТЄЛЬНОСТЬ РАЙОНУ

Ну я живу на Оболоні, на Мате Залки, біля "Сільпо". Ну от що вам такого інтересного показать? Ну, значить, головна достопрімєчатєльность - це Оболонська набережна, вид на Дніпро і, власне, доми, які там стоять, - називають їх  ше "Оболонські липки". Але я не вважаю те частиною свого кварталу. От іду в супермаркет делікатесів - там з мене сторож погляду не зводить, видно, не по-їхньому одіта. Мені аж незручно, і касирші очима з'їдають. Я піднімаюся на другий поверх (а спиною чую приціл камер), бачу там м'ясо краба - 850 гривень банка, лякаюся та йду до виходу. А охоронець наче зараз на мене з ружжом накинеться. Ну да, я прийшла сюди на екскурсію, але може колись ще зайду накупить гарних кульочків.