НЕЗАУПОКІЙНИЙ "ЗАПОВІТ"

Здається починає доходити до мене «Заповіт» Шевченка. Це сталося вчора чи сьогодні, коли я готувалася до Українського вечору, що має відбутися на ССХівському таборі English Сamp. У виставі про нашу історію, що склепана була за кілька вечорів-ночей, є епізод, коли головний герой, мандруючи у часі Україною, зустрічається із Шевченком до його заслання. І поет читає йому уривок із поеми «Сон», а саме той, де російську царицю обдаровано найщирішими компліментами. Ну, якщо повернутися до теми, то мені потрібна була музика для початку дії. Я переслухала Вконтакті, звичайно, багацько сучасних треків на вірші Шевченка, а до вподоби мені видався «Заповіт» рівненського гурту «Merva».


"Заповіт", відколи я його вперше почула / прочитала (а було мені під 7 років), сприймався мною як завчений «Отче наш», який повторюється 10 разів перед сном, а коли згрішиш – 30 чи більше. Тобто проминав повз мене. Біля школи, де я вчилася, стояло погруддя Шевченка із викарбуваними нижче двома чотиривіршами з «Заповіту». Яка гордість для нашого села, що в нас ніколи пам’ятник Леніна не стояв, а Шевченка був! «Бандитське село», - казала гордо мама. На уроках співів, які вела в нас жінка з акордеоном, нині жива Л. Ходіна, у класі 3-му ми завчили «Як умру, то поховайте», на спокійну і тягучо-тужливу мелодію (втім, непогану) Гордія Гмирі, під яку після п’ятого разу "поховайте" находили думки про те, що вчителька зараз перевіряє мій зошит. Цей варіант принципово відрізнявся від мервівського.

Чим же мене «просвітив» рокерський варіант «Заповіту»? А тим, що він не заупокійний, а бойовий.

Коли Шевченко писав «Заповіта», йому було скільки років, що вмирати найближчим часом він не планував. 31 – це не багато. Правда, хоч і не збирався, але міг – запалення легень, на яке захворів, тоді погано лікували, так що відстоювання вільної України могло би продовжитися і без нього. Це був 1845-й – 1846-го Шевченко вже приєднався до Кирило-Мефодіївського братства, а 1847-го, вважай, ні за що пішов на заслання. Так що момент написання цього вірша співпадає з найяскравішим періодом Шевченкового активізму та вболівання за незалежну Україну.

Про що ж він пише? Шевченко романтик – споглядач чудових краєвидів (художник, все таки): степ широкий, лани широкополі, високі кручі – в них семантика свободи; ревучий, тобто Дніпро із його порогами (до речі, в Каневі таких нема) символізує могутність, силу. Шевченко також і романтик-бунтар, повстанець. Коли очистять Україну від ворогів (при чому, дуже неделікатно), тоді (якщо він таки помре в 31) душа його заспокоїться і відійде до Бога. А поки Україна знаходиться в непонятночому, не до молитов йому (і пасивного споглядання).

Звісно, якби хто питав, то я не прибічник кривавого розв’язання проблем, бо кров – за кров, – і так до безкінечності; зате якраз прибічник усвідомлених молитов. Але «кайдани порвіте» – це те, що треба нам і досі. Кайдани – ціна за пофігізм. 

А останній чотиривірш – узагалі цукерочка. Країна в розумінні Тараса – це сім’я  з новою самоідентифікацією, вільна і велика (для всіх українців). Погано, що тепер це слово асоціюється не з цілою країною, а з однією "сім’єю", яка дбає про свої вузькі інтереси за рахунок тої сім’ї, про яку писав Шевченко.