Ну я живу на Оболоні, на Мате Залки, біля "Сільпо". Ну от що вам такого інтересного показать? Ну, значить, головна достопрімєчатєльность - це Оболонська набережна, вид на Дніпро і, власне, доми, які там стоять, - називають їх ше "Оболонські липки". Але я не вважаю те частиною свого кварталу. От іду в супермаркет делікатесів - там з мене сторож погляду не зводить, видно, не по-їхньому одіта. Мені аж незручно, і касирші очима з'їдають. Я піднімаюся на другий поверх (а спиною чую приціл камер), бачу там м'ясо краба - 850 гривень банка, лякаюся та йду до виходу. А охоронець наче зараз на мене з ружжом накинеться. Ну да, я прийшла сюди на екскурсію, але може колись ще зайду накупить гарних кульочків.
Половивши витрішки, вертаю до нашого сіренького квартальчику - будиночки в плиточку, тісненько всередині і обписано, мій - 9-поверховий, у дворах. Іду в "Сільпо" і почуваю себе людиною. Сторож уже нормально мене сприймає, людей густіше, я собі аж розслабилась, а тут біля каси проходять троє міліціонерів у броні, із автоматами, і питають у касирів - чи не заходив сюди такий-то (показують наводку).
Виходю я із супермаркета, а надворі мєнтів із 30 чекає, наче якась маніфестація має зара початися. Я собі ноги на плечі і пішла швидко додому (а раптом, як у кіно, пєрєстрєлка почнеться?).
Ну от шо вам такого показать кромі Дніпра і озер? Сніг неприбраний чорний лежить, забирай безплатно, під "Сільпо" компанії збираються, бабки шото продають. Цуценя бездомне скавунчить, а біля кіоску з сігарєтами компанія странна, голосно розмовляє, один без ока, показує документи про освобождєніє, жінка поряд, видно, багато п"є, і ще ліцо кавказької національності з ними, в спортівках, але мовчазний, наче інтєлігент.
Ну що вам такого показать? А пішли до кіоску з печенням, ви таке не скрізь побачите. Підходимо, з віконечка визирає тьотінька із розумним лицем і суворо так питає: "Здравствуйте, моя ласточка. Чем интересуетесь?". Мені аж усередині розстало. Така поважна, з одного боку, доброзичлива з іншого. Їй би у міністерстві працювать. Кажу, те то й те. Вона каже, у нас є таке й таке, оце дуже вкусне, прийдете до мене ще, не прийдете, а прибіжите. Кажу, ну то дайте оцього тоді. Вона: "С удовольствием!". Зважує мені 300 грамів тої вкуснятіни і каже: "Смотрите на весы, всегда проверяйте, как продавец товар взвешивает". Кажу, дякую дуже, отак хай і буде. Розплачуююся. Вона мені: "Спасибо огромное, приятного Вам чаепития, удачного дня и хорошего самочувствия!". Я широко посміхаюся і бажаю їй того ж самого.
Отака світла людина в нас на районі. Ходжу до неї не так за коржиками, як за теплотою душевною.
Половивши витрішки, вертаю до нашого сіренького квартальчику - будиночки в плиточку, тісненько всередині і обписано, мій - 9-поверховий, у дворах. Іду в "Сільпо" і почуваю себе людиною. Сторож уже нормально мене сприймає, людей густіше, я собі аж розслабилась, а тут біля каси проходять троє міліціонерів у броні, із автоматами, і питають у касирів - чи не заходив сюди такий-то (показують наводку).
Виходю я із супермаркета, а надворі мєнтів із 30 чекає, наче якась маніфестація має зара початися. Я собі ноги на плечі і пішла швидко додому (а раптом, як у кіно, пєрєстрєлка почнеться?).
Ну от шо вам такого показать кромі Дніпра і озер? Сніг неприбраний чорний лежить, забирай безплатно, під "Сільпо" компанії збираються, бабки шото продають. Цуценя бездомне скавунчить, а біля кіоску з сігарєтами компанія странна, голосно розмовляє, один без ока, показує документи про освобождєніє, жінка поряд, видно, багато п"є, і ще ліцо кавказької національності з ними, в спортівках, але мовчазний, наче інтєлігент.
Ну що вам такого показать? А пішли до кіоску з печенням, ви таке не скрізь побачите. Підходимо, з віконечка визирає тьотінька із розумним лицем і суворо так питає: "Здравствуйте, моя ласточка. Чем интересуетесь?". Мені аж усередині розстало. Така поважна, з одного боку, доброзичлива з іншого. Їй би у міністерстві працювать. Кажу, те то й те. Вона каже, у нас є таке й таке, оце дуже вкусне, прийдете до мене ще, не прийдете, а прибіжите. Кажу, ну то дайте оцього тоді. Вона: "С удовольствием!". Зважує мені 300 грамів тої вкуснятіни і каже: "Смотрите на весы, всегда проверяйте, как продавец товар взвешивает". Кажу, дякую дуже, отак хай і буде. Розплачуююся. Вона мені: "Спасибо огромное, приятного Вам чаепития, удачного дня и хорошего самочувствия!". Я широко посміхаюся і бажаю їй того ж самого.
Отака світла людина в нас на районі. Ходжу до неї не так за коржиками, як за теплотою душевною.
Немає коментарів:
Дописати коментар