Якщо тогоріч питання збереження української мови турбувало лише частину населення, то злочини міліції, як наприклад згвалтування трьома вартовими порядку жінки у Врадіївці, довели, що відстоювання своїх прав - компетенція не виключно націоналістів. Подібні історії видаються вагомим сумним приводом для того, щоб об'єднати українців для наведення порядку в своїй хаті, де постраждалими не лише активісти опозиційних рухів, а й звичайні люди, що опинилися на шляху в привілейованих.
Четвер, 18 липня 2013 року.
17:35 - я виходжу на мітинг на Майдані Незалежності проти міліцейського свавілля. Планую там пробути 1-2 години, після чого повернутися за роботу. Уявляю, що все відбудбудеться за сценарієм Українського Дому 2012-го. Зібрання людей будуть небагаточисельними, вони протримаються кілька днів, ну тиждень. Сутички з міліцією можливі, але ніхто з Майдану людей не випровадить. Це ж мирна акція.
18:15 - я на Майдані. Те, що відбувається там, не схоже на опозиційний мітинг чи концерт в підтримку кандидата в нардепи. Біля 500 людей, убога апаратура (тихенький мікрофон, рупор, ніякої музики), відсутність партійних стягів - лише кілька прапорів ГР. На площі більше старих, ніж молодих. Одна за одною слово беруть жінки за 50, в руках у них фото молодих людей - це їх діти, яких вже нема. Розповідають історії про вчинки міліціонерів - вбивтства, катування, побиття, гвалтування, шантаж. Про беззахисність в суді і залякування живих, аби мовчали. Багато з присутніх ішли до Києва зі своїх населених пунктів пішки - одна жінка прийшла з Кіровограда. Я вражена їхньою мужністю.
Біля 20:00 - розбивають намети на Майдані. Якщо ці старші жінки й чоловіки подолали таку відстань, щоб підняти Україну, що вартує мені провести одну ніч надворі в теплу літню погоду?
21:00 - телефоную знайомому, щоб долучався. Їду додому по каремат, спальник, джерела живлення.
22:35 - повертаюсь на Майдан. Міліціонери все ще мирно походжають (хоча їх стало більше). Зустрічаю старого знайомого Г., тішуся. Розкладаю каремат біля одного з двох наметів. Лежу на граніті, дивлюся на зорі над монументом Незалежності. О чудеса, я нарахувала серед мітингуючих щонайменше двох протестантів. Очікую, що це буде ніч розмов, молитви і пильнування. Неподалік чоловік грає на трубі, йому аплодують. Романтика.
Десь біля 23:30 - під"їжджає сірий автобус. Я зриваюся зі свого каремата. Все дуже швидко, я не знаю, чи бігти, чи стояти на місці. Під музсупровід труби "Сколько я зарезал, сколько перерезал" наближається перша партія беркутівців - з Інститутської, а потім - із Хрещатика. І ось вони тут, беруть в оточення. Ми якийсь час співаємо гімн України. Налітають на "тимчасові архітектурні споруди" - намети. Крики, когось б"ють, штовханина, я опиняюся поза кільцем і не знаю, чим можу допомогти. Не бачу Г.! Кричимо "Ганьба", один чоловік читає над силовиками "Отче наш" і "Богородицю". На них це не дуже діє, вони надзвичайно сердиті. Поряд ходять чоловіки в цивільному із раціями і щось туди, бува, говорять. Беркутівці налітають на найбільш активних і несуть їх кудись. "Відпустіть їх!" - кричимо і біжимо вслід. Виринає мій друг із моїм спальником і карематом, який встиг вихопити з-під носа силовиків і вирватися поза кільце. Один із учасників акції падає, випускає мобільний телефон, його тут же забирають хлопці в обладунках. Беркутівці висипають знову і знову, коло звужують. "Я журналіст!" - "Та мені по-х..., що ти журналіст"! Димові шашки. Небезпечно в епіцентрі, на відстані нормально, - там якраз гуляють туристи і зіваки.
00:00 - силовики зайняли весь майдан з боку Інститутської. Звичайно, їх так багато, наче вони зібралися евакуйовувати весь мікрорайон. Дівчата прориваються назад, але беркутівці лише жбурляють ними ближче до дороги. Ніхто не біжить в перехід, найсміливіші намагаються перейти дорогу, якою несуться автомобілі. Іноземці в шоці. Ходять туди-сюди, перекриваючи рух, вказують на бойовиків, кричать "Ганьба". Але недовго.
00:10 - беркутівці витіснили людей на інший бік Майдану, туди, де колись стояла Помаранчева сцена. Це має бути дуже інтересна картина, коли ти їдеш таким нічним гарним Києвом через головну площу країни, а тут на дорогу вибігають люди, кричать "Кати!", на них несеться табун людей в касках, а ти сидиш в машині й обсервуєш...
00:... - на тому боці Майдану нас лишається маленька купка, жінка з рупором, та ще й продовжують забирати в автобус (хтось покірно підвіз його на той бік площі). Г. рекомендує іти додому, бо краще ніч провести у подорожах, ніж у бобіку. Ще здалеку спостерігаю моторошні картини і те, як наша мирна демонстрація завершується за російським сценарієм...
На ранок повертаюся.
POST SCRIPTUM
Базіка: Чому вони такі люті?
Підневільний: Беркутівці терпіти не можуть мітингуючих. Кожен раз, коли в країні масові мітинги, вони не мають вихідних і мусять бути там, скільки треба. Під час Помаранчевої революції вони дуже були сердиті на всіх активістів - мусили весь час бути на роботі.
Базіка: Чого їх так багато? Це що, вигідно - працювати в міліції?
Підневільний: Та ні, зарплати дуже малі, 2600. Витягують за рахунок премій, а хто працює з живими - за рахунок хабарів. Недавно відбувалася там реформа міліції, під час якої штаб скорочували і треба було дати хабаря дрібному чиновнику, аби лишитися на роботі. І позичати гроші для цього. Але працювати в міліції добре тим, що ти рано можеш піти на пенсію... Або, наприклад, їдеш ти автомобілем, перевищив швидкість, зупиняє тебе даїшник. Ти показуєш своє посвідчення, вибачаєшся і їдеш далі.
Базіка: Вони працюють на злочинців. Міліція не з народом.
Підневільний: Взагалі по-нормальному було би звільнитися звідти, але нормальну роботу не так то й легко знайти.
Четвер, 18 липня 2013 року.
17:35 - я виходжу на мітинг на Майдані Незалежності проти міліцейського свавілля. Планую там пробути 1-2 години, після чого повернутися за роботу. Уявляю, що все відбудбудеться за сценарієм Українського Дому 2012-го. Зібрання людей будуть небагаточисельними, вони протримаються кілька днів, ну тиждень. Сутички з міліцією можливі, але ніхто з Майдану людей не випровадить. Це ж мирна акція.
18:15 - я на Майдані. Те, що відбувається там, не схоже на опозиційний мітинг чи концерт в підтримку кандидата в нардепи. Біля 500 людей, убога апаратура (тихенький мікрофон, рупор, ніякої музики), відсутність партійних стягів - лише кілька прапорів ГР. На площі більше старих, ніж молодих. Одна за одною слово беруть жінки за 50, в руках у них фото молодих людей - це їх діти, яких вже нема. Розповідають історії про вчинки міліціонерів - вбивтства, катування, побиття, гвалтування, шантаж. Про беззахисність в суді і залякування живих, аби мовчали. Багато з присутніх ішли до Києва зі своїх населених пунктів пішки - одна жінка прийшла з Кіровограда. Я вражена їхньою мужністю.
Біля 20:00 - розбивають намети на Майдані. Якщо ці старші жінки й чоловіки подолали таку відстань, щоб підняти Україну, що вартує мені провести одну ніч надворі в теплу літню погоду?
21:00 - телефоную знайомому, щоб долучався. Їду додому по каремат, спальник, джерела живлення.
22:35 - повертаюсь на Майдан. Міліціонери все ще мирно походжають (хоча їх стало більше). Зустрічаю старого знайомого Г., тішуся. Розкладаю каремат біля одного з двох наметів. Лежу на граніті, дивлюся на зорі над монументом Незалежності. О чудеса, я нарахувала серед мітингуючих щонайменше двох протестантів. Очікую, що це буде ніч розмов, молитви і пильнування. Неподалік чоловік грає на трубі, йому аплодують. Романтика.
Десь біля 23:30 - під"їжджає сірий автобус. Я зриваюся зі свого каремата. Все дуже швидко, я не знаю, чи бігти, чи стояти на місці. Під музсупровід труби "Сколько я зарезал, сколько перерезал" наближається перша партія беркутівців - з Інститутської, а потім - із Хрещатика. І ось вони тут, беруть в оточення. Ми якийсь час співаємо гімн України. Налітають на "тимчасові архітектурні споруди" - намети. Крики, когось б"ють, штовханина, я опиняюся поза кільцем і не знаю, чим можу допомогти. Не бачу Г.! Кричимо "Ганьба", один чоловік читає над силовиками "Отче наш" і "Богородицю". На них це не дуже діє, вони надзвичайно сердиті. Поряд ходять чоловіки в цивільному із раціями і щось туди, бува, говорять. Беркутівці налітають на найбільш активних і несуть їх кудись. "Відпустіть їх!" - кричимо і біжимо вслід. Виринає мій друг із моїм спальником і карематом, який встиг вихопити з-під носа силовиків і вирватися поза кільце. Один із учасників акції падає, випускає мобільний телефон, його тут же забирають хлопці в обладунках. Беркутівці висипають знову і знову, коло звужують. "Я журналіст!" - "Та мені по-х..., що ти журналіст"! Димові шашки. Небезпечно в епіцентрі, на відстані нормально, - там якраз гуляють туристи і зіваки.
00:10 - беркутівці витіснили людей на інший бік Майдану, туди, де колись стояла Помаранчева сцена. Це має бути дуже інтересна картина, коли ти їдеш таким нічним гарним Києвом через головну площу країни, а тут на дорогу вибігають люди, кричать "Кати!", на них несеться табун людей в касках, а ти сидиш в машині й обсервуєш...
00:... - на тому боці Майдану нас лишається маленька купка, жінка з рупором, та ще й продовжують забирати в автобус (хтось покірно підвіз його на той бік площі). Г. рекомендує іти додому, бо краще ніч провести у подорожах, ніж у бобіку. Ще здалеку спостерігаю моторошні картини і те, як наша мирна демонстрація завершується за російським сценарієм...
На ранок повертаюся.
POST SCRIPTUM
Базіка: Чому вони такі люті?
Підневільний: Беркутівці терпіти не можуть мітингуючих. Кожен раз, коли в країні масові мітинги, вони не мають вихідних і мусять бути там, скільки треба. Під час Помаранчевої революції вони дуже були сердиті на всіх активістів - мусили весь час бути на роботі.
Базіка: Чого їх так багато? Це що, вигідно - працювати в міліції?
Підневільний: Та ні, зарплати дуже малі, 2600. Витягують за рахунок премій, а хто працює з живими - за рахунок хабарів. Недавно відбувалася там реформа міліції, під час якої штаб скорочували і треба було дати хабаря дрібному чиновнику, аби лишитися на роботі. І позичати гроші для цього. Але працювати в міліції добре тим, що ти рано можеш піти на пенсію... Або, наприклад, їдеш ти автомобілем, перевищив швидкість, зупиняє тебе даїшник. Ти показуєш своє посвідчення, вибачаєшся і їдеш далі.
Базіка: Вони працюють на злочинців. Міліція не з народом.
Підневільний: Взагалі по-нормальному було би звільнитися звідти, але нормальну роботу не так то й легко знайти.
Немає коментарів:
Дописати коментар