майже стенограма
Виходжу з маршрутки "Київ - Богуслав". Іду додому через площу Ярослава Мудрого, де пам"ятник Леніну стоїть і магазин "Росинка". На зустріч - знайомий побожний дідусь.
Дідусь (дивуючись): Добрий день.
Базіка: Добрий день.
Дідусь: Що, заміж ще не вийшла? А пора вже... Он у нас була в церкві дівчина, настав їй 17-й годок, вона навіть і хрещення вже прийняла. І тут мальчика захотілося. І вона з якимось злигалася, - а зараз у світі багато хлопців... І все, нічого не вернуть.
Базіка: Але Бог усе прощає.
Дідусь: Ні, ну як це? Хіба можна знову дівою стати?
Уявляю: Всю гору сорому і осуду, який звалюється на неї, коли йде вулицею малого міста чи (малоймовірно, але) заходить в церкву. Погляди, що обпікають, шепіт за спиною-поголоси, моралізаторські екзекуції, нуль друзів.
Базіка (збуджено): Бог усе прощає! Вона Йому все рівно потрібна. У неї може бути гарний чоловік в майбутньому, який цінуватиме її. Який прийме разом із нею її минуле. Інакше, де ж християнство і при чому тут Христос?..
Базіка (далі): А що ви говорите тим, хто приходять до Бога вже із сексуальним досвідом: ідіть, кайтеся, але на особистому житті - хрест?
Дідусь: Ні, ну ти ж розумієш - це одне діло, коли людина зі "світу" приходить. А ця вже хрещення прийняла.
Уявляю: 17-річна дівчинка, яка недавно віддалася хлопцеві, який, імовірно, без голови, який, очевидно, не казав їй: "Якщо від тебе усі відвернуться, то я - ніколи", який можливо потім усім хвалився - інакше звідки весь цей шум?.. А що було до того? Вона приходила до церкви. Щось було ясно, щось - ні. Відповіді запрості, питання - заскладні. Повчання чула було багато, сповіді бачила мало: "Це люди в "світі" так погано чинять, а в нас такої проблеми нема".
Базіка: Богу вона потрібна не менше. Вам добре, - ви оженилися, на кому хотіли...
Дідусь: Та я їй кажу, приходь в собраніє.
Базіка: От якщо будете вказувати на неї пальцями і осуджувати - вона не прийде. А повернеться туди, де була. І пропаде людина.
Уявляю: Богуславський генделик "Кардінал", маргінальні розмови. Для дівчат загальна установка - "тебе должни усі хотіть".
Думаю: Люди ставляться один до одного, як до речей в супермаркеті. Люди, не навчені цінувати. Ми, дурні люди. Шо тут, шо там.
Згадую: Свій вірш.
Виходжу з маршрутки "Київ - Богуслав". Іду додому через площу Ярослава Мудрого, де пам"ятник Леніну стоїть і магазин "Росинка". На зустріч - знайомий побожний дідусь.
Дідусь (дивуючись): Добрий день.
Базіка: Добрий день.
Дідусь: Що, заміж ще не вийшла? А пора вже... Он у нас була в церкві дівчина, настав їй 17-й годок, вона навіть і хрещення вже прийняла. І тут мальчика захотілося. І вона з якимось злигалася, - а зараз у світі багато хлопців... І все, нічого не вернуть.
Базіка: Але Бог усе прощає.
Дідусь: Ні, ну як це? Хіба можна знову дівою стати?
Уявляю: Всю гору сорому і осуду, який звалюється на неї, коли йде вулицею малого міста чи (малоймовірно, але) заходить в церкву. Погляди, що обпікають, шепіт за спиною-поголоси, моралізаторські екзекуції, нуль друзів.
Базіка (збуджено): Бог усе прощає! Вона Йому все рівно потрібна. У неї може бути гарний чоловік в майбутньому, який цінуватиме її. Який прийме разом із нею її минуле. Інакше, де ж християнство і при чому тут Христос?..
Базіка (далі): А що ви говорите тим, хто приходять до Бога вже із сексуальним досвідом: ідіть, кайтеся, але на особистому житті - хрест?
Дідусь: Ні, ну ти ж розумієш - це одне діло, коли людина зі "світу" приходить. А ця вже хрещення прийняла.
Уявляю: 17-річна дівчинка, яка недавно віддалася хлопцеві, який, імовірно, без голови, який, очевидно, не казав їй: "Якщо від тебе усі відвернуться, то я - ніколи", який можливо потім усім хвалився - інакше звідки весь цей шум?.. А що було до того? Вона приходила до церкви. Щось було ясно, щось - ні. Відповіді запрості, питання - заскладні. Повчання чула було багато, сповіді бачила мало: "Це люди в "світі" так погано чинять, а в нас такої проблеми нема".
Базіка: Богу вона потрібна не менше. Вам добре, - ви оженилися, на кому хотіли...
Дідусь: Та я їй кажу, приходь в собраніє.
Базіка: От якщо будете вказувати на неї пальцями і осуджувати - вона не прийде. А повернеться туди, де була. І пропаде людина.
Уявляю: Богуславський генделик "Кардінал", маргінальні розмови. Для дівчат загальна установка - "тебе должни усі хотіть".
Думаю: Люди ставляться один до одного, як до речей в супермаркеті. Люди, не навчені цінувати. Ми, дурні люди. Шо тут, шо там.
Згадую: Свій вірш.
Немає коментарів:
Дописати коментар