27 вересня пішла на показ фільму "Відритий доступ" - документальної стрічки, що складається з п"яти кіноновел про право доступу звичайних громадян до публічної інформації. Майже ніхто з моїх друзів туди не підтягнувся, тому я на самоті пригостилася тортиком на фуршеті перед показом і попрямувала до зали.
Заходжу і перше, що відчувається - запах паленого в залі. Поки що вона заповнена на третину, однак не всі майбутні глядачі схожі на тих, кого хоча би трохи обходить правозахисна тематика. Спереду присіло з десяток п"яних дядьок, які перманентно горлопенять "Кіна давай!". На останньому ж ряду нервова тітонька знімає на фотоапарат присутніх в залі (і я теж є на цій безсмертній стрічці). Я її фоткаю навзаєм. Алкоменів (видно представникам незацікавленої в показі сторони не вдалося налагодити співпрацю з кимось іще) намагаються випросити з зали організатори, охорона якось мляво силкується зробити те саме, зрештою, потягнувши час, вони виходять і я думаю, що кіно зараз почнеться.
 |
| Фото: http://www.telekritika.ua/media-i-vlada/2013-10-01/86344 |
Менше з тим, команда провокаторів на них не здавалася. По залі ходять люди з бейджиками преси, і ось один з них кричить голосно, "Котра година", після названого пароля все стається дуже швидко. Чувак із бейджиком запалює димову шашку, і залу наповнює зелений дим, страшно ароматний. Димові шашки видобуті, очевидно, з пакетів стрьомних тьотьок. Хтось хапає чувака-затійника за бейджик і кричить, "Та ти ж провокатор!", а він у відповідь б"є його в лице і обзиває ісконно русскімі словами.
За якийсь час усі виходять із зали, її провітрюють (майже годину), перевіряють на наявність небезпечних предметів, а ми стоїмо у фойє, читаємо цитати і дивимся на фото журналістів та громадських активістів про користь законодавчих змін, що уможливлюють доступ до публічної інформації. Я розглядаю фасон сукні однієї з них.
Але на димовому й нюховому шоу спектакль не закінчується. То тут, то там ходять стрьомні люди, маскуючись під свідомих громадян, щоби проникнути знову в зал. Тоді нормальні хлопці утворюють бригаду по непусканню такових на кінопоказ. Один із замовлених прийшов із квіточкою, щоби його не помітили. У декого, як потім висвітлили ЗМІ, був бейджик "Бомж-TV", отакє буває.
Кінопоказ затягнувся на годину, але демократія перемогла і він таки відбувся. Спочатку показували, як незаангажовані журналісти домагалися потрапити в Межигір"я, потім - як харків"янин-ветеран афганської війни років 20 стоїть десь сотим у черзі за квартирою і ніяк ця черга не змилостивиться до нього дійти, на його запити тіко ввічливо надсилають листи, що треба чекати ще непонятно доки; про те, як киянин бореться за садибу Мурашка на вул. Велика Житомирська, яка потрапила у чиїсь лапи а потім випадково згоріла; про те, як в Україні закривають школи (плоди прекрасної оптимізації) і як жителі одного смт Ромодан на Полтавщині таки захистили свої права і домоглися збереження школи... А остання кіноновела - я не знаю, про що, бо на початку її перегляду лагідний жіночий голос видав таке:
"Уважаемые зрители, только что поступила информация, что кинотеатр заминировали. Просим покинуть помещение".
