МЕНТАЛЬНИЙ СТРАХ

Дива культури євангеликів

 
 
Коли їхали в Південну Корею через Москву, я скрізь носила на шиї синьо-жовту косинку. А мені мої казали: зніми, а то заберуть органи. Вже біжу! Американський прапор та британський вздовж і впоперек носимо, а свого цураємся?! А далі проходили на Арбаті повз культурний центр України, не втрималися, зупинились і гуртом заспівали наш гімн.
  
Під час виборів разом із Бабою та Котом "валили" ПР і тушок. Мені казали: але ж влада від Бога! Треба її поважати і молитися, а не антиагітувати. Говорили про ПР «майбутня влада» чи «гіпотетична влада», видно, багато євангеліків змирилося і наперед називало її чинною. А дехто казав – не поширюй про неї погане, це не правильно, а йди в її ряди, співпрацюй, міняй ізсередини! Можна подумати, що ми щось неправдиве розказували й розклеювали.

На пострадянських шальках праведності багатьох євангеликів покора владі і повне ігнорування її вчинків переважає реагування на несправедливість і узурпацію повноваженнями. На те, що кандидат в депутати, а сьогодні депутат багатіє на секс-індустрії – можна закрити очі, а от поширювати про нього цю інформацію і закликати не голосувати – це вже непокора владі й Богу. Шляхом логічного обміркування виходить формула «Ану не перешкоджайте владі робити її злочинні діла, вона ж від Бога». 

Мораль більшості євангельських християн в питаннях суспільно-політичних досить вибіркова. Кажуть, що не треба брати участі у громадському житті, а тільки розважати про духовне. Зате плодами свободи добренько користуються, церкви ж реєструють…

 
Один брат у Христі сказав мені, що незалежність – це погано. Він мав на увазі свободу. Любив контролювати молодь, вона терпіла його владу, в куточку підсміюючись і помалу емігруючи із церкви, хто куди.

Ментальний страх євангелистів тягнеться з років комуністичних переслідувань та передається дітям. Це погано, бо заляканій людині важко робити вчинки любові. Практика ілюструє, що зацькована й позбавлена довіри до держави група не здатна адекватно реагувати на суспільні явища в нових умовах, цілісно оцінювати їх. Проблема в тому, що форма співпраці нашої субкультури із громадськістю лишається апологетичною, захисною, "геттоподібною", рівень обміну знаннями, проінформованість про суспільні події, а також зацікавлення ними - низький.
 

Симпатизую греко-католикам. Не цураються суспільної сфери, не бояться оприлюднювати громадянську позицію. Їхня історична тяглість дається взнаки.

Зіштовхнулася із гопніком регіонала під час роздачі антиагітаційних листівок. Так довго готувалася до цього, що з переляку почала звертатися до нього як до міліціонера: «Та на яких це ви конституційних підставах шарпаєте мене за одяг і видираєте листівки?». Забула, що треба кричати і привертати до себе увагу. Люди заступись.

Чомусь громадянська позиція християн за останні пів року зводилася більше до боротьби з купкою гомосеків і неприязні до них, і більше ні до чого...