ЗА ЗАЛІЗНОЮ ЗАВІСОЮ ГУРТОЖИТКУ № 4

Коротше, ситуація така. В мене є подруга, звати її Лєна, вона живе в гуртожитку номер 4 університету культури і мистецтв. Звісно, що як Лєна моя подруга, то я хочу до неї в гості. Хочу, а не можу! Це так, ніби Лєна сидить в Сибіру на засланні, хоча вона в Києві. Мені дорогу до Лєни відділяє близько двох метрів чи навіть менше. Тіло одного чиновника, наділеного надвладою. Надлюдини. Сторожа гуртожитку. А до 17:00 в будні дні - додайте ще півтора метри комендантки - правительки макіавелліанської моделі. Це така прірва, що ввисоту її не перескочу.

Про мою зустріч зі сторожем-вахтером я вже писала, та видно писатиму не раз. А ось, панове, вашій увазі досвід самої Лєни. Деколи моїй подрузі випадає бути черговою гуртожитку – тоді вона півдня там стирчить, інколи ризикує сходити на залік, бо треба діжурить під пильним оком «смотрящих» - старшокурсниць, які живуть в гуртожитку і у всьому наслідують свого кумира – комендантку.  З недостойними розмовляють криком, тримають у страху і ускладнюють умови примусової праці.

Ось увечері Лєна зі своєю сусідкою таки піде надвір, щоб замітати під вікнами недопалки. Хм, яка інтердисциплінарна вправа! Ну, але. Лєна, як слухняний громадянин  і християнин, іде замітати на собачий холод. Щоби пошвидше цю справу закінчити, пропонує розділитися – я замітаю тут, а ти, сусідко, – там. Але совок-то єдиний! Лєна просить ще один, але "смотрящі" дівчата склавши руки в боки кажуть, що обійдуться і так. Правда, "смотрящі" не дурні, на дворі холодрига, тому вони давай підганяти рабів, послуговуючись відповідним тоном, аби виказати свою глибоку повагу. Ну і шоб боялися.

От же ж  напасть яка! Лєна мусить чергувать, а тут поставили залік! Що ж вибрать? Обирає зрадити закони гуртожитку і піти на залік! Звичайно після повернення її вже чекає старовинний обряд пиляння за те, що студентка не стирчала цілий день в гуртожитку. 

Та моя подруга особа духовна, не збирається зациклюватися на побутовій бюрократії, а хоче зростати професійно і з оркестром їде на гастролі до Молдови. Але тут то спіткало перспективну студентку нове випробування. Замовлений автобус прибув із Кишенева до Києва без чогось 12, а гуртожиток закривається об 11 вечора. Ну, як закривається об 11-й, то сторож, звичайно, лягає спать об 11:01. Лєна благально стукає в двері, владика таки відчиняє і дає прочухана. Вона вибачається і пояснює, що була на гастролях в Молдові, автобус прибув пізніше і тому вона зараз тут. Сторож вимагає квитка і не розуміє, як це може бути так, що їхали автобусом на замовлення і квитків ніяких не давали. Тоді власноруч виносить вердикт – покарати Олену ще одним днем чергування! Оєєє! Як вона про це мріяла! Просто спати не могла! Комендантка безжальна - з вердиктом погоджується. 

Звісно, як хто читав про мою спробу потрапити в Лєнин гуртожиток, то хай не думає, що це так з усіма. Існує якийсь ще не розгаданий нами закон відбору гідних кандидатів на відвідини цього чарівного містечка. Звісно, комендантка не перший день на землі живе, тому вже придумано офіційну причину пускати не студентів цього воістину таємничого закладу – в гуртожитку карантин! Здається, спалах кору. 

Скажіть же тепер, люди добрі, чи нам сидіти тут і плакати? Чи таки щось робити? Підкажіть хоч хтось, як хоч трохи похитнути цю гнилячу систему, аби мешканці гуртожитку відчули себе людьми і не трусилися нарешті над сторожем і комендантом? А то так вона вже піклується, щоб ніхто не заразився кором, так піклується...