ІСУС i НЕРОЗДІЛЕНА ЛЮБОВ

2012 року в мене був один із найзамучливіших і душероздираючих Великоднів. На свято їхала до бабці автобусом, в якому стояв дух перегару, а біля мене сиділи хлопець із дівчиною і обговорювали, як вони бухали, які фізіологічні реакції це викликало, і як завтра, на свято, вони це повторять. Потім один п"яненький сусід запропонував компанії помовчати, а дівчина казала, що вона така тендітна, що може і руки поламати. Спалахнув конфлікт, на щастя, ніхто не бився. Коли все заспокоїлося, сусід переключився на дівчину, яка сиділа поряд, хоч перед тим комусь дзвонив і називав сонечком. За 45 хвилин їзди не пролунало жодного слова про те, що ми завтра святкуватимемо і заради чого тут держава дала нам вихідні. Ані репліки про Ісуса. Правда, зрідка в автобусі "Богуслав - Щербашенці" можна почути розмову бабусь, що тривожаться з приводу появи в селі віруючих. Як бачимо, дискурс культури, в якій живемо, зовсім не християнський, ніби якась сила спеціально провокує в загалі відволікаючі "тєми". Зрештою, я рада, що провела так беззмістовно Великдень, бо, знаходячись у своїй компанії, не побачила би більше реальності, не написала би пост, можливо, й не вибрала роботу в ССХ.

Наступного дня я поверталася до Києва. Настрій був пригнічений, і тут я потрапила на півтори години "шансонотерапії" та естрадних пісень! Йшлося в них про завжди актуальну тему, про любов. Але не про ту любов, про яку промовляє свято Великодня. Грало щось таке: "Не смотри мне в глаза, не хочу видеть тебя"... "Ты меня не достоин"... "А я нашел другую"... "Пожалеешь обо мне, но будет поздно"... Це був каламбур якихось зовсім далеких від Великодня і правильної самооцінки лірик. Не тому, що про любов співати погано. Чи про страждання. Чи про нерозділене кохання. Всі ці речі - реалії, немає жодної людини, яка би дожила до зрілого віку і не пережила це.

Ісус, до речі, також пережив нерозділену любов. Не лише в маршрутках, якими я їздила в село і до столиці. Я нічого не знаю про особисті Ісусові переживання, коли він ходив серед людей, але про відчуття зради, покинутості, невзаємності тут можна говорити багато. Робив добро, а коли його схопили, опинився нікому не потрібним. Його "команда", найближчі друзі зрадили. Вороги знущалися, катували, а він молився за них. Умови були не легші, ніж у людей, які пережили нещасливу любов, авторів пісень, що зверхньо квитаються зі своїми кривдниками в коханні. Але реакція Ісуса зовсім не така.

Є чому повчитися. Він визнає свої почуття, не приховує біль. Всемогутній, в Гетсиманському саду плаче, просить в учнів підтримати. Не відповідає злом за зло. Розуміє, що у всіх цих складних обставинах присутній Отець і все, що склалося, не було без Його відома. При всій своїй могутності Він дає друзям і ворогам право вибору - діяти по відношенню до Нього як друг чи ворог. В друзів Ісус просить про підтримку, а не вимагає її. Він не має великих очікувань від людей, близьких і далеких. Бо Він Бог і знає, хто ми і що ми. Він не бере реванш, не мститься близьким, які його покинули чи не вірили. Він не заводить дружби з кимось проти когось.

Така поведінка насправді вивільняє. Від шлейфу помсти, він манії образ. Щирість і сльози - від  злоби, сарказму й іронії.

Любов... Ми всі її шукаємо, страждаємо через її відсутність чи через недосконалість. Від того, що її мало або вона не достатньо підтверджена. Прагнемо вірності, постійності, взаємності. 

Ми так створені, не можемо себе обманути і сказати, що не потребуємо любові. Важко її пізнати, просто прочитавши про неї, поки хоч крихту такої любові не проявлено до тебе в житті. Але все добро, що люди робили і роблять, в тому числі здатність любити - те, що ми успадкували від свого Творця, як діти від батьків. Вся турботлива любов, яку дарували нам або дарували ми, вказує на Ісуса. Любов між людьми - це лиш крихта Божого Царства на землі, але вона достойна того, щоб вкладати в неї сили, вічно вчитися любити.

P.S. Люди говорять, що для того, щоб бути хорошою людиною, достатньо не переступати мораль. Знаю приклади освічених людей, які говорять добре своєю мовою, грамотно пишуть, виступають проти несправедливостей, але (раз ми про любов) мораль дозволяє заводити романи на стороні або фліртувати із кількома людьми одночасно. Наука виправдовує це полігамністю, таким чином, закриваючи очі на людину, яку скривджено.

Я не ідеал святості, але, якщо щось таке буде зі мною, то краще буду каятися і визнавати свою неправоту, ніж виправдовувати це всім, чим можна і займати позицію жертви. Йти вперед, а не грузнути у цьому болоті. (Хай допоможе Бог).

Поки що я не знайшла кращого вчителя любові, як Ісус. Значить, треба зупинитися і копати глибше.