АЛЄСЬ ЗМАГАР

Я не знала його справжнього прізвища. Навіть не була впевнена, чи він справді Алєсь. Він завжди говорив по-білоруськи, я не все розуміла, і коли перепитувала, він сердився.

Він не був жлобом. Я не люблю жлобів. Він був відкритим до людей, хоч і конспірувався. Якось я привела його на презентацію волонтерського проекту для реабілітації наших солдат і хотіла знайомити зі своїми приятелями. Він зразу похмурнів і сказав, щоб я не казала зайвий раз, що він білорус і допомагає нашій армії. Або те, або се. Тим більше не можна було казати, що він і сам збирається воювати за нас.

КОЛИ ТИ БЕРЕШ МОЮ СУМКУ

Коли ти береш мою сумку
І кажеш: "Ану давай сюди, я буду її нести!"
То я червонію, що знову
Тебе завантажую,
Що ти не повинен
Нести мою торбу...
Але все ж тихенько її віддаю.
А ти і не знаєш,
Як сильно радію,
Що можу покластись на тебе
Хоча б на шляху від метро.
А ще я вся сяю від того,
Що навіть не встигла спитати,
Чи не допоможеш, 
Відразу
Із радістю ти взяв тягар мій.

Радію, що разом додому,
Що просто ти добрий і крапка.
Що ми зовсім різної статі,
Що ти наполіг на цій торбі,
Що бачиш в мені щось маленьке.

2013, 2014

ДОСВІД ПЕРЕМОГИ (ніч із 10 на 11 грудня 2014 року)

Рік тому був другий розгін Майдану. Ніч із 10-го на 11-те грудня. 2013 рік. Тоді було -10 чи -15, зараз 0 градусів. Сьогодні я спала вдома, а тоді не спала зовсім. Тоді вдень, після відступу беркуту, на площі було багато людей, купа сміття від розтрощених наметів, а сьогодні от прийшли туди, все чистенько, свічки, квіти, кількалюдний мітинг "Save Chechen People from Russian agression".


Мені повезло бути в ту ніч там. Вечір 10-го виглядав непогано. О 20-й ми зібралися біля Малої сцени на молитву, далі грілися біля діжки і хатинки "Відсічі", а опівночі стало ясно, що нас лишається не так вже й багато, тож я вирішила провести романтичну ніч біля діжки. І було всьо романтично, аж поки зі сцени десь о першій ночі не оголосили, що йде беркут. Всіх жінок зізвали під сцену, але чесно признаюся, що біля діжки було краще. Слава Богу, я накинула на себе ще якусь зимову робочу куртку, у якій поралася біля діжки чи носила дрова, і в такому вигляді ходила туди-сюди. Я дурна була написала раніше у Фб, що проводжу тута романтичну ніч і почали мені небайдужі люди писати, чи я жива. Мама дивилася стрім штурму і бачила картину з усіх сторін, так що теж повеселилася тої ночі. На сцені тим часом Руслана благала беркутців зупинитися, ми стояли з Настею Розлуцькою і здалося, що хоч вона намагається заспокоїти людей, але більше сама сіє паніку. А потім мікрофона взяв Парубій і керував обороною, посилав на підсилення. Жінки під сценов плакали, зокрема Настя Приходько, взагалі почалася була паніка, деякі просто таки видряпувалися на сцену.

НЕМА

Я стою на пероні,
Потяг запізнюється.
Пальці грію, мрію,
Нічого, 20 хвилин.
Пів року ж чекала...
І ось - вдалині!
Серце тріпоче,
Готую слова,
То бліднію, то червонію!
Потяг спиняється.
Твій вагон - номер 2.
Двері відкрилися
А тебе щось нема.
Може інший вагон?
Може ти десь сховався
Чи позаду стоїш?
Та тебе десь нема.
Люди виходять -
Люди заходять.
Двері зачиняються,
А тебе... нема.
Потяг рушає
І я не можу зрозуміти,
Що трапилось щойно,
Чи я помилилася днем?
Чи це інший потяг?
А може щось сталося?
Ти проїхав свою станцію?
Нічого не сталося...
Тебе тут нема.
А потяг далеко,
Машиніста не спитаєш,
Провідницю не спитаєш,
Може диспетчера?
На вокзалі нікого нема...
І потяг сталевий,
І вагон номер 2
Десь повезли мою мрію,
А у мене...
Більш нічого нема. 

2012

ДІВЧИНА В СЛЬОЗАХ

За вікном у мене плаче хтось.
Прокидаюся над ранок,
Бачу, із метро виходить
дівчина в сльозах,
іти не може
біль тяжкий занадто...
Потай я молюся і дивлюся
як виходить біль її назовні,
як помалу хмарки її тануть
і потроху сонечко виходить
день новий життя її дарує
Бог, який слідкує і сумує.

КОЛИ ВЕРНУТЬСЯ КОЛЯ Й МІША

Стас, родом з Узбекистану, патріот України, під час Майдану підійшов до мене після богослужіння і подарував 200 гривень зі словами "Ти багато робиш, візьми і витрать їх як хочеш".

Через кілька днів я ішла вулицею Городецького. Був квітень-2014-го, Майдан ще стояв, а мені відчувалося, що скоро все зміниться і треба спішити... Минаючи кінотеатр "Україна", той самий, в якому після показу "Тіней забутих предків" Василь Стус виголосив промову, за яку заплатив волею і життям, я згадала про 200 гривень і подумала - "Треба сходити на 'Ноя'". Самій іти на фільм не прикольно, тож я вирішила випробувати льос і пішла в бік Майдану з такою думкою: "Якщо по дорозі зустріну когось зі знайомих - запрошу на кіно". І от не минає й хвилини - мені на зустріч двоє нерозлучних - Міша й Коля з 3-ї сотні. Я подумала - оце воно! Кажу, якщо ви не зайняті, пішли в кіно, розвієтеся. Вони були трохи шоковані, але швидко погодилися і ми пішли втрьох. Приходимо, а касирка каже - ради трьох кіна не буде! Кличте ще когось. Міша і Коля пішли і привели ще Сергія і пана Анатолія.

А через три місяці Міша, Коля, Сергій, син дядька Анатолія і ще кілька калушанських хлопців пішли на війну. Я поїхала проводжати їх на полігон, намагалася при цьому бути в гарному настрої, казала, що вони наші герої і ми пишаємося ними.

"ІДІТЬ І ТИСНІТЬ НА НАШЕ КЕРІВНИЦТВО!" — Ніна, боєць Другого Батальйону Нацгвардії

Знайомтеся. Це Ніна. Ніна Прокоп'єва з міста Котовськ Одеської області. Студентка 2-го курсу геологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ми познайомилися з нею цієї зими на Майдані, Ніна є активісткою громадянського руху "Відсіч" і входила до 16-ї сотні Самооборони. Потім, коли почалася мобілізація до Нацгвардії, Ніна взяла академвідпустку і, подолавши всі перешкоди, пов'язані зі ставленням у нашій армії до жінок, прийняла присягу в Другому резервному батальйоні і півтори місяці прослужила в зоні АТО, тримаючи позиції на відомій горі Карачун, що в околицях Слов'янська. Нині дівчина разом із батальйоном повернулася до Києва, але не надовго, днів на 20, а потім знову поїде в гарячу точку і продовжить бій. Ніна добре стріляє і зовсім скромно говорить про свою участь на війні.

Перебуваючи поза зоною АТО, дівчина не спішить відпочивати і бере участь у громадських акціях з бойкоту російських товарів. Поспілкувалася з нею сьогодні після "падучого флешмобу" в російських кафе. Ось фрагменти з її розповіді.

НАЙВАЖЧЕ БУЛО... мабуть під час тзв. "перемир'я". До нас на Карачун прибув вертоліт із 9-ма нашими людьми... Тільки гвинтокрил відлетів, ми побачили дим і як він упав. А ми щойно тих хлопців живими бачили.

КОЛИ дуже обстріляли один наш блокпост і довго ніхто звідти не відповідав...

ТЕЛЕВИШКУ, біля якої ми дислокувалися, збили вночі. На щастя, вона впала туди, де нікого з людей не було, за метрів 5 від одного з блокпостів. 

МИ ОБСТРІЛЯЛИ ОДНУ КОЛОНУ бойовиків, що покидали Слов'янськ, друга пройшла повз.

ЛЮДИ В СЛОВ'ЯНСЬКУ ДУЖЕ ГОЛОДУВАЛИ. Дехто з наших гвардійців зайшов разом із солдатами в Слов'янськ, один із них казав, що хоч і там було повно трупів - то ще не так страшно, як бачити голодних людей. Одній бабусі він дав якусь консерву, то вона ридала, бо місяцями того не бачила. Він, як прийшов звідти, почав курити і матюкатися, хоч до того тримався бадьоро і ніколи того не робив.

З НАМИ БУЛИ ДЕСАНТНИКИ, багато з них загинуло через власну безпечність, бо не окопалися належним чином. Ми, як тільки потрапили під перший мінометний обстріл, відразу це зрозуміли і зробили двометрові (в глибину) окопи. Ми самі приймали таке рішення, а командир, той, якого нагородили недавно (Андрій Тірон), сидів собі у штабі, не їздив на наші блокпости, зате зберігав у себе посилки з необхідними речами, які добровольці передавали солдатам. Потім на деякий час його замінили на дуже класного командира, він у перший же день всі блокпости об'їхав. Я не знаю точно його прізвища, ми всі називаєм його Санею. Хтось одного разу сказав на нього "комбат", а він - "я був Санею і залишився Санею". Ну а потім Тірона вернули.

МІСЦЕВІ ЖИТЕЛІ ПЕРЕДАВАЛИ ІНФОРМАЦІЮ, що в бойовиків на озброєнні снайперські кулі діаметром 12,7 мм. У нас таких немає, максимум 7,62. Ми кажемо про це керівництву, а нам - та ну що ви! А потім зустрічаю одного нашого бійця із сусіднього блокпосту з ранкою на голові, а він показує кулю калібру 12,7 від якого його кевларова каска розлетілася вщент.

НЕПРАВДА, що Другий батальйон повернувся без утрат, як пишуть. Двох убили.

КОЛИ МИ ПОВЕРНУЛИСЯ після АТО на полігон, то нам не хотіли ніде писати, що ми були учасниками бойових дій. Щоб мені довести, що я була в Слов'янську, треба багато тяганини, а то і через суд пройти...

ПОВЕРНУЛАСЯ В ГУРТОЖИТОК, ще не знаю, коли буду поновлюватися в університеті. Одна студентка зі Студради зустріла мене недавно і каже, знаєш, так прикро, що командування здає армію і нічого не робить. А я їй кажу, а мені інше прикро - що ви нічого не робите. Ідіть і тисніть на керівництво країни, щоб притягло до відповідальності командирів-зрадників, які зливають інформацію про нашу армію, і щоб не гальмували АТО.

На позиціях ми викладаємося на повну. Бо знаємо, що наш батальйон полегшить роботу тим бійцям, що прийдуть нам на заміну, а в майбутньому - і життя всій Україні.