Рік тому був другий розгін Майдану. Ніч із 10-го на 11-те грудня. 2013 рік. Тоді було -10 чи -15, зараз 0 градусів. Сьогодні я спала вдома, а тоді не спала зовсім. Тоді вдень, після відступу беркуту, на площі було багато людей, купа сміття від розтрощених наметів, а сьогодні от прийшли туди, все чистенько, свічки, квіти, кількалюдний мітинг "Save Chechen People from Russian agression".
Мені повезло бути в ту ніч там. Вечір 10-го виглядав непогано. О 20-й ми зібралися біля Малої сцени на молитву, далі грілися біля діжки і хатинки "Відсічі", а опівночі стало ясно, що нас лишається не так вже й багато, тож я вирішила провести романтичну ніч біля діжки. І було всьо романтично, аж поки зі сцени десь о першій ночі не оголосили, що йде беркут. Всіх жінок зізвали під сцену, але чесно признаюся, що біля діжки було краще. Слава Богу, я накинула на себе ще якусь зимову робочу куртку, у якій поралася біля діжки чи носила дрова, і в такому вигляді ходила туди-сюди. Я дурна була написала раніше у Фб, що проводжу тута романтичну ніч і почали мені небайдужі люди писати, чи я жива. Мама дивилася стрім штурму і бачила картину з усіх сторін, так що теж повеселилася тої ночі. На сцені тим часом Руслана благала беркутців зупинитися, ми стояли з Настею Розлуцькою і здалося, що хоч вона намагається заспокоїти людей, але більше сама сіє паніку. А потім мікрофона взяв Парубій і керував обороною, посилав на підсилення. Жінки під сценов плакали, зокрема Настя Приходько, взагалі почалася була паніка, деякі просто таки видряпувалися на сцену.
Мені повезло бути в ту ніч там. Вечір 10-го виглядав непогано. О 20-й ми зібралися біля Малої сцени на молитву, далі грілися біля діжки і хатинки "Відсічі", а опівночі стало ясно, що нас лишається не так вже й багато, тож я вирішила провести романтичну ніч біля діжки. І було всьо романтично, аж поки зі сцени десь о першій ночі не оголосили, що йде беркут. Всіх жінок зізвали під сцену, але чесно признаюся, що біля діжки було краще. Слава Богу, я накинула на себе ще якусь зимову робочу куртку, у якій поралася біля діжки чи носила дрова, і в такому вигляді ходила туди-сюди. Я дурна була написала раніше у Фб, що проводжу тута романтичну ніч і почали мені небайдужі люди писати, чи я жива. Мама дивилася стрім штурму і бачила картину з усіх сторін, так що теж повеселилася тої ночі. На сцені тим часом Руслана благала беркутців зупинитися, ми стояли з Настею Розлуцькою і здалося, що хоч вона намагається заспокоїти людей, але більше сама сіє паніку. А потім мікрофона взяв Парубій і керував обороною, посилав на підсилення. Жінки під сценов плакали, зокрема Настя Приходько, взагалі почалася була паніка, деякі просто таки видряпувалися на сцену.
Мені теж було невесело, почали роздавати маски для обличчя у разі газового подаруночка, ну а ще більше було холодно і я подумала - це що, тут тупцяти до ранку? Беркут підступав із трьох боків, як я пам'ятаю, найгірше було на Інститутській, а з боку Грушевського вони швидко підгребли територію, а комунальники швиденько поприбирали намети. Ми були пішли туди, аж диви, там одні беркутівці ходять, але якийсь їхній командир сказав - не чіпайте їх (нас), тож силовики тільки дивилися як на ідіот(ок). Що було з боку Лютеранської я не знаю, казали, що людей там було мало.
Але кияни якось швидко почали підтягуватися, до 5-ї ранку Майдан добряче погустішав. О 2-й ночі приїхали відсічани і все змінилося у кращий бік. Воно приємно, коли помічаєш у натовпі знайомих, таке відчуття, наче тебе не покинули. Катя Чепура зібрала всіх дівчат і каже, ну що ви тут стоїте, пішли штовхатися. Ми одягли якісь шоломи будівельні, помаранчеві такі, які легко злітають - і пішли на Інститутську напирати на натовп. Але там швидко вичислили, що ми дівки, і викинули нас звідти. Ну я довго пам'ятатиму тисняву, запах газу, блискучі шоломи і тих наших сміливих чоловіків.
Тоді відтіснили беркутів і ті вирішили, чого б не вдарити з боку Профспілок, а це було зовсім близько від нас, на Майдані з боку Трьохсвятительської було певне місиво, наші люди то застрибували в цей натовп, а потім когось виносили непритомного, бо сильні обійми роздають. Під ранок беркутівці зовсім відступили і це було таке гарне відчуття перемоги (відразу музика, танці) + перестороги, бо ще ж не кінець.
Наші хлопці й дівчата зібралися біля діжки, навколо були такі втомлені люди, якийсь чоловік заснув на вулиці, а на нього падав сніжок, але він на то не зважав, а йти додому не хотів чи не мав сил.
Ми втрьох із Танею і Леонідом вирішили поїхати під Лінгвістичний університет, щоб зібрати групу студентів на Майдан, які би підмінили змучених. Троха там постояли, покричали в рупор, пороздавали листівки. Особливо ніхто не підтягнувся, боялися мабуть ректора, тільки махали нам із вікон аудиторій. А назад нас якісь добрі люде взяли в кузов легкової машини і ми їхали отак, наче на возі, по центральних вулицях, розмахували обгорілим трохи прапором і кричали "Виходьте на Майдан". По дорозі стрічали бусики із сонними беркутівцями, які їхали з "роботи", ми радісно махали їм, казали, любимо вас, а вони тільки сердито дивилисі.
Оце кадр із мого "світлого" Євромайдану. Через півтори місяці почався "темний".
Але є світло в кінці тунелю.
Немає коментарів:
Дописати коментар