"ІДІТЬ І ТИСНІТЬ НА НАШЕ КЕРІВНИЦТВО!" — Ніна, боєць Другого Батальйону Нацгвардії

Знайомтеся. Це Ніна. Ніна Прокоп'єва з міста Котовськ Одеської області. Студентка 2-го курсу геологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ми познайомилися з нею цієї зими на Майдані, Ніна є активісткою громадянського руху "Відсіч" і входила до 16-ї сотні Самооборони. Потім, коли почалася мобілізація до Нацгвардії, Ніна взяла академвідпустку і, подолавши всі перешкоди, пов'язані зі ставленням у нашій армії до жінок, прийняла присягу в Другому резервному батальйоні і півтори місяці прослужила в зоні АТО, тримаючи позиції на відомій горі Карачун, що в околицях Слов'янська. Нині дівчина разом із батальйоном повернулася до Києва, але не надовго, днів на 20, а потім знову поїде в гарячу точку і продовжить бій. Ніна добре стріляє і зовсім скромно говорить про свою участь на війні.

Перебуваючи поза зоною АТО, дівчина не спішить відпочивати і бере участь у громадських акціях з бойкоту російських товарів. Поспілкувалася з нею сьогодні після "падучого флешмобу" в російських кафе. Ось фрагменти з її розповіді.

НАЙВАЖЧЕ БУЛО... мабуть під час тзв. "перемир'я". До нас на Карачун прибув вертоліт із 9-ма нашими людьми... Тільки гвинтокрил відлетів, ми побачили дим і як він упав. А ми щойно тих хлопців живими бачили.

КОЛИ дуже обстріляли один наш блокпост і довго ніхто звідти не відповідав...

ТЕЛЕВИШКУ, біля якої ми дислокувалися, збили вночі. На щастя, вона впала туди, де нікого з людей не було, за метрів 5 від одного з блокпостів. 

МИ ОБСТРІЛЯЛИ ОДНУ КОЛОНУ бойовиків, що покидали Слов'янськ, друга пройшла повз.

ЛЮДИ В СЛОВ'ЯНСЬКУ ДУЖЕ ГОЛОДУВАЛИ. Дехто з наших гвардійців зайшов разом із солдатами в Слов'янськ, один із них казав, що хоч і там було повно трупів - то ще не так страшно, як бачити голодних людей. Одній бабусі він дав якусь консерву, то вона ридала, бо місяцями того не бачила. Він, як прийшов звідти, почав курити і матюкатися, хоч до того тримався бадьоро і ніколи того не робив.

З НАМИ БУЛИ ДЕСАНТНИКИ, багато з них загинуло через власну безпечність, бо не окопалися належним чином. Ми, як тільки потрапили під перший мінометний обстріл, відразу це зрозуміли і зробили двометрові (в глибину) окопи. Ми самі приймали таке рішення, а командир, той, якого нагородили недавно (Андрій Тірон), сидів собі у штабі, не їздив на наші блокпости, зате зберігав у себе посилки з необхідними речами, які добровольці передавали солдатам. Потім на деякий час його замінили на дуже класного командира, він у перший же день всі блокпости об'їхав. Я не знаю точно його прізвища, ми всі називаєм його Санею. Хтось одного разу сказав на нього "комбат", а він - "я був Санею і залишився Санею". Ну а потім Тірона вернули.

МІСЦЕВІ ЖИТЕЛІ ПЕРЕДАВАЛИ ІНФОРМАЦІЮ, що в бойовиків на озброєнні снайперські кулі діаметром 12,7 мм. У нас таких немає, максимум 7,62. Ми кажемо про це керівництву, а нам - та ну що ви! А потім зустрічаю одного нашого бійця із сусіднього блокпосту з ранкою на голові, а він показує кулю калібру 12,7 від якого його кевларова каска розлетілася вщент.

НЕПРАВДА, що Другий батальйон повернувся без утрат, як пишуть. Двох убили.

КОЛИ МИ ПОВЕРНУЛИСЯ після АТО на полігон, то нам не хотіли ніде писати, що ми були учасниками бойових дій. Щоб мені довести, що я була в Слов'янську, треба багато тяганини, а то і через суд пройти...

ПОВЕРНУЛАСЯ В ГУРТОЖИТОК, ще не знаю, коли буду поновлюватися в університеті. Одна студентка зі Студради зустріла мене недавно і каже, знаєш, так прикро, що командування здає армію і нічого не робить. А я їй кажу, а мені інше прикро - що ви нічого не робите. Ідіть і тисніть на керівництво країни, щоб притягло до відповідальності командирів-зрадників, які зливають інформацію про нашу армію, і щоб не гальмували АТО.

На позиціях ми викладаємося на повну. Бо знаємо, що наш батальйон полегшить роботу тим бійцям, що прийдуть нам на заміну, а в майбутньому - і життя всій Україні.