ЛЮДИ ГОВОРЯТЬ. ДЕСЯТЬ ЦИТАТ НА ТЕМУ МОВНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ

Вистава під назвою «Закон про засади мовної політики» у театрі Верховна Рада триває. Роздумуючи над ситуацією, в моїй голові назбиралося з десяток епізодів та фраз, що запали в серце – почутих на вулиці, прочитаних в часописах. Замість того, щоби патетично доводити згубність закону 9073 для України, поділюся життям.

1. "Мова визначає національність людини. Так було в часи слов’ян. Якою мовою (діалектом) людина говорила, до такого слов’янського племені її й зараховували". 

Тетяна Черниш, доктор філологічних наук, професор, викладач польської мови, Київ.

2. Росіяни скрізь почувають себе господярями. В яку би сусідню країну не приїхали – майже скрізь говорять їхньою мовою або розуміють російську. А українці навіть в себе вдома не говорять українською.

    

  
  3. Цьогоріч приїхала в Крим. Заходжу в магазин, прошу, дайте мені те-то й те. Продавщиця перепитує. Я повторюю те саме. Знов не розуміє. Доводиться дублювати питання російською. Почуваюся іноземкою.

4. "А в старой доброй Швейцарии? Три языка!" - розмовляють вболівальники російської футбольної команди. - "Так сказал и Колесниченко из Партии Регионов. Я, если бы его увидел, сказал бы: "Уважаемый! Ты на всю страну сравниваешь Швейцарию и Канаду с Украиной. Швейцарского языка не существует, канадского языка – не существует. При чем здесь Украина? Россия мультикультурная страна, при том каждый должен знать русский язык ".

Михайло, єврей. 
(З журналу «Країна» від 21 червня 2012 року)

5. Отримавши в 1948 році державу, євреї почали відбудову Ізраїля з відродження івриту, мертвої до того мови, але їхньої автентичної. 

6. Полька  Агнєшка Матусяк, викладач української літератури, доктор філологічних наук, організатор наукової конференції "Українські трансгресії" у Вроцлаві згадує, що до неї підходили українці і запитували: "Навіщо воно вам?", мовляв, для чого займаєтеся цією "забитою" країною. Вона сказала: "Ну, якщо вам Україна не потрібна, то хоч комусь вона має бути потрібна".

   7. «Я не розумію, для чого я в Чехії вчився на українській філології, якщо приїжджаю в Київ, а тут всі говорять російською?» 

Ян, чех, студент-філолог 

  8. 2010-го я працювала в норвезькому хостелі в місті Берген. Познайомилася зі Швейцарецем, а він запитав, звідки я. Говорю, з України. А він, видно, хотів зробити мені приємне… Знаєте, коли говорять іноземцеві про якусь країну, а він у захваті каже перше, що запам’ятав про неї, як-от: "Oh, Japan? Sushi?" чи "Russia? Vodka?". От він мені: "Oh, Ukraine? Russian language?". Ви би то бачили! "Noooo!", - кажу. - "Ukrainian!". Він і не зрозумів, чому я серджуся і що він сказав неправильного. Так невдоволено й розійшлися.

   9. 2009-го року була в Харкові. Їду майже вночі в маршрутці. Прошу молодого чоловіка підказати, коли буде Тракторний завод. Він мені: "А почему вы говорите по-украински? Вы что, с Запада?". Я кажу, що з Києва. - "А в Киеве, разве, говорят по-украински?". Подумав, що я викаблучуюся тут, а я сказала - говорю українською, бо думаю нею.
 

  10. "'Лінгвістична' нестійкість бачиться загрозливою: якщо кожен українець виявлятиме свою "ввічливість" до російськомовних, хто ж тоді говоритиме українською?" - пише Анна Каленська  у журналі "Тиждень" (("Бути собою: мовна стійкість дає людям змогу формувати середовище, а не залежати від нього", від 24 квітня 2012 р.).