Сьогодні ввечері я знову пішла на молитовну прогулянку. Як добре, що на ці три відносно безтурботні роки мого життя Бог поселив мене на околиці Києва біля парку "Феофанія". Багато дерев, жаб і квітів чули мої думки, переживання, молитви. Сьогодні я заходила в ліс із думкою "Як відрізнити Божий шлях для мене від моїх похотей?". Я знаю, що через якийсь час закінчиться спокійний сезон, потрібно буде вийти з долини і йти на гору. Тому що життя є шлях, тому що в кожної людини є покликання, і в мене також. Але навіть там, на горі, мене втомлену буде очікувати з водою Той, Хто завжди любить і все знає.
У ставку, метрів п'ять від берега я побачила жука, що борсався у воді. "Рятує життя", - подумала раптом. Жук, чи то не бачив добре берега, чи з інших невідомих мені, але знаних ентомологами причин, часто змінював траекторію свого "плавання". Якби він плив лінійно, а не хвилястою доріжкою, дістався би до берега набагато швидше і витратив менше енергії. Але чітко поставлена ціль все ж таки не дозволяла здаватися. Хоч він бачив її примарно, але бачив і знав, куди пливе. Жук таки досягнув берега і ухопився за травинку. Я так за нього раділа!
Дуже прості речі нагадав мені той жук. Якщо знаєш свою ціль і розумієш до чого тебе закликає Бог - пливи в цьому напрямку. Не відволікайся. Допливеш швидше і зекономиш сили на радість.
Немає коментарів:
Дописати коментар