"БЛЯШАНКА ПО 5 КОПІЙОК, ПЛЯШКА З-ПІД ПИВА - ПО 15"

В понеділок ввечері іду на збори "Відсічі" (громадської організації, що виступає проти антиукраїнських тенденцій, напр., як "Закону про регіональні мови") в будинок видавництва "Смолоскип". Востаннє була там першокурсницею, 2005-го, на читаннях віршів Дністрового. Тоді мені не сподобалося, бо було щось про проституток і неприкрашені реалії 2000-х.

Повертаю на вул. Межигірську і помічаю, що позаду йде бабуся із двома пакетами склотари. Я зупиняюся і пропоную піднести один пакет. 

Зазвичай, коли кажеш це жіночці на вокзалі, скоріш за все, вона відмовиться, боячись, що я втечу із тим пакетом чи зі стопудовою торбою. А ця дуже зраділа, цілу дорогу мене благословляла. Ішла, світилася, як сонечко.

- Сколько лет уже собираю, еще никто не разу помочь не предлагал.

Бабуся - звичайна собі, така, як моя, твереза, в чисте одягнена. Років 75.

- Скільки, - кажу, - коштує одна така бляшанка? - показую на спресовану тару від "Бйорну".

- Такую принимают по 5 копеек, а стекло - по15.

Якщо хлібина коштує за 3.20, то таких пляшок треба назбирати 22 (або 62 бляшанки), а потім ще треба те тяжезне донести до пункту прийому склотари. І заробиш на одну хлібину.

Марія, - так звати мою співрозмовницю, росіянка, вже багато років живе в Києві. Розповідала, що настрашніше - це війна, коли ті, кого любиш, не повертаються. Каже, що лишилась тут сама.

- Сейчас давление подскочило. Пошла к доктору, - так он мне лекарств выписал на 186 гривен. А какая ж у меня пенсия? А пришлось покупать.

Поки була молода - працювала, будувала комунізм, вірила у світле майбутнє. А потім постаріла, пішла на пенсію - що з тебе візьмеш?  "Списали". Платять гроші, на які не проживеш, так що збирай пляшки, а якщо захворієш і з родичів ніхто не поможе - вважай, гуд бай.

Біля арки подільської кам'яниці ми зупиняємося, щоб попрощатися. Марія дізналася, що я займаюся літературою, і продекламувала мені свій вірш. З посмішками розійшлися - хто на збори, хто - по гонорар.