Весною купила збірку Богдани Матіяш "Твої улюблені пси та інші звірі" (Київ, 2011). У тваринках лірична героїня знаходить ідеал дружби й любові. Вірності і суму. Відкритості і вразливості. Тим то й близькі мені її вірші. Пес - прегарний друг. Йому можна сповідуватися, він уміє слухати. Не робить поспішних висновків. Тримає таємниці за зубами. Не перебиває. Інколи, правда, відволікається, особливо, як побачить кота. От біда тільки, що стає ради мене "великим вухом", бо говорю тільки я, а це - не добре: виходить, тільки він мені друг, а я йому - не зовсім...
Пес був першим слухачем моєї пісенної творчості. Ходив разом зі мною в гості, хоча місцеві пси не завжди вітали його радо. Ніколи не втікав від моїх сліз. В дитинстві, в гіркий час приходила до свого собаки (особливо, якщо ображалася на батьків) і плакала, обійнявши його, не боячись, що до мене перелізуть блохи... А пес ніколи не казав: "От, знайшла над чим журитися!". Намагався витерти сльози (ліз цілуватися, вискакував на руки), а вдавалося розсмішити. Могла знаходитися перед ним у слабкій позиції, і він цю слабкість ніколи проти мене не використовував. Сміху ж боявся: а, раптом, із нього кепкують? Собаки не вміють захищатися від іронії, сарказму, як і діти.
Найбільше радів свободі, як його на ніч відпускали.
Вірші допомагають виразити те, чого, часом, не вмію, примиритися зі своїми почуттями.
БОГДАНА МАТІЯШ
*
ця бентежна довіра звірів... ця тиха радість
з якою приходять до тебе твої улюблені пси
кладуть голову на коліна штурхають лапами
вистрибують тобі на руки веселі й добрі
просять так мало але чогось найсправжнішого
найпростішого доторку лагідності й ласки
і нічого більше ще хіба часом трохи їжі
не знаю чому вони мали би так довіряти
звідки в них вся ця любов звідки спокій
а ще не знаю як їм вдається бути кожному
меншим від іншого жодному не вивищуватись
звідки в них це вміння так мало мати тільки
пісок під ногами тільки вітер у лісі
тільки сонця і місяця добре світло
*
не гнівися на мене господарю я не хотів
тебе скривдити подивися ось я лежу поклавши
лапи на голову трохи сумую без твоїх добрих
кроків бо я ж нікого крім тебе не маю я тихенько
махаю хвостом чекаючи поки ти вийдеш поки
знову мене погладиш попестиш за вухом
почухаєш спину сміятимешся скажеш така густа
в тебе й добра шерсть між усіх в світі псів ти
мій псе найгарніший все так тихо тим часом
тільки здалеку чути вітер я підходжу шкрябаю
лапою двері знаю що ти вийдеш сяду на ганку
трохи схилю набік голову скажу вибач бо інакше
я сумуватиму твій малий улюблений пес
*
лева немає ми домовилися що ввечері разом сидітимемо
на ганку дивитимемось на зірки й розповідатимемо
одне одному про щось красиве щось найгарніше що
кожен із нас знає я сідаю на ганку сама й дуже довго
дивлюся на небо роздивляюсь зірки дуже чіткі та яскраві
й виразні сузір'я і коли вже навколо усе засинає коли
засинають будинки й дерева коли навіть деякі зорі
починають блимати так ніби хочуть заснути нарешті
приходить мій лев він нічого не каже просто кладе голову
мені на коліна заплющує очі й мовчить і я чую як в нього
витікає сльоза падає мені на руку й дуже пече я гладжу
його гриву затуляю йому очі долонями обіймаю мого лева
міцно-міцно аж врешті він каже найгірше що я бачив
сьогодні це те як люди легковажать те що отримують
в дар як не вміють цінувати тих хто їх любить мій лев
плаче й не бачить як рівно світять зірки не чує як тихо
зітхає вітер левам теж деколи дуже болить те що вони
бачать навіть леви часом мусять трохи поплакати
Автор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалити