НЕВІДОМІСТЬ

Страшно ступати в невідомість, але такі вже умови для віри, довіри Богу. Мабуть, найважче те, що в «тумані» або «при вимкненому світлі» майже нічого не лишається під контролем. Поки маєш опору – друзів, університет, хлопця чи дівчину, роботу, квартиру, – маєш  і стабільність, твоя доля, начебто, передбачена на роки вперед. Принаймні, є така ілюзія, ніби знаєш, що буде далі. Коли ж настає «перехідний період», певність, як і самовпевненість, зникає, натомість, приходить гостріше відчуття залежності від Бога, неможливості панувати над часом, подіями, процесами. Почуваєшся родом десь із початку бароко, також перехідного етапу, коли війни похитнули віру в людину, поставили її у позицію на мовчання зі схиленою перед Богом головою.

Неясність, «туманність» в житті складна тим, що потрібно чекати, поки ж то розвидниться. Разом із тим, стояти не можеш,  рішення приймаєш-бо щодня, та й треба  ж далі жити за щось, робити свою справу, реалізовувати даний нам час.

Чекання допомагає усвідомити власні рамки. 

Згадую одну відому історію. Пам’ятаєте Йосипа зі Старого Заповіту (книга Буття, 39)? Сина Якова, якого дружина Потіфара так безсовісно підставила? Що він робив весь той час, знаходячись у тюрмі? Збожеволіти можна! Читав, в’язав, від підлоги відтискався? А, може, дозволив собі те, чого раніше ніколи не дозволяв? 

Наприклад, різко зупиняєш погляд на чомусь одному і швидко називаєш перші асоціації, із цим предметом пов’язані. А де асоціації – там і  спогади... А де спогади – там і досвід. А де досвід – там і мудрість...


Біблії, припустимо, у Йосипа із собою ще не було, але він мав би багато говорити із Богом, і, при тому, дуже щиро, нічого не приховуючи. Мабуть, не поспішаючи. Заодно, міг  би пригадувати, що Бог раніше для нього робив. Дякувати. Осмислювати життя тата і мами, дідуся і прадідуся і їх родин, – бо Господь говорив з ними словами й чудесами, і невідомо, чи було з кимось іще щось таке. Предкам Йосипа також довелося подолати багацько проблем і переконатися, що Бог може все, все що хоче, принаймні.

Тож, думаю, що Йосип у тюрмі мусив робити щось із мною наведеного, інакше, як би він лишився вірним Богу в цих обставинах?  Так його у тому паскудному місці ще й успіх супроводжував! Не втратив віру в Бога, не зрікся Його, хоч і безкарно страждав, а, навпаки, змирився перед Ним. Вірив, що Господь має для нього майбутнє. Що так треба, значить. І Бог його підніс. І не просто випустив, а зробив Прем’єр-міністром при фараоні (виправте мене, якшошо).

В таких-от зонах невідомості  майбутнього, якщо Божа милість і мудрість із нами, приходить смиренність. А зі смиренністю – радість. Бо, хоч життя і не під моїм контролем, і вже не можу покладатися на те, на що надіялася раніше, зате є Бог, який дає усім нам життя і Він – за нас.

*

Знаю, Господи, що не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, керувати своїм кроком (Єремії 10:23).

*

Многие ищут [благосклонного] лица правителя, но судьба человека – от Господа (Притчи 29:26).

*

Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього? Бо людині, що перед лицем Його добра, Він дає премудрість, і пізнання, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити (Еклезіаста 2:25-26).

*

Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?

І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а завтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас... (Матвія 6:25-34).