Журба, коли все гаразд. Зневіра. Уныние. Вам це знайомо?
Такий стан, коли я починаю вірити, що Бог не подбає про те, про що переживаю. Що мої мрії від Нього далекі. Коли не ціную сьогоднішнє і поринаю у тяжкі думки про майбутнє.
Тим часом, Бог для мене робить багато сюрпризів, по-справжньому хорошого: прекрасні люди, яких раніше в моєму житті не було, закордонні поїздки, мама, тато, одяг. Зрештою, тепла батарея, біля якої зараз сиджу.
Дарма, Бог відає про це і все рівно благословляє і не розумних людей.
Теоретично я знаю, що Він усе тримає під контролем. Життя я довірила Йому. Але, при цьому, хочеться казати: «Стривай, Отче, я хочу пожаліти себе. Побути трішки нещасною».
Чому хочеться пожаліти себе? Побути нещасною? Через нестачу любові. Невіру в Його любов. Тому. Бог мене, правда, не гладить, не обіймає, але Він сповнює мої потреби у матеріальному світі. Невидимо посилає у моє життя тих, кого люблю, те, що приносить мені комфорт. Бо ж гладять і обіймають мене люди, яких Він дав.
А, піду-но, пожалію себе! Розраджу. З’їм ковбаси! Іду на кухню, їм ту ковбасу, а легше стає тільки в перші хвилини дві… і я зовсім забуваю: для того, щоб я зараз їла непотрібну мені о цій нічній порі ковбасу, когось пухнастого вбили… Певно, для того, щоб мені було добре.
Щоб мені було добре, потрібно було вбити Господнього Сина. Як після цього, приймаючи причастя, я можу стверджувати, що Бог – не добрий до мене?
Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Боже, я хочу це зрозуміти не так, щоб на завтра зранку знову прокинутися і мучити себе думками, страхами, а щоб втішатися цією думкою і завтра. І післязавтра.
Актуально:)
ВідповістиВидалити