вівторок, 30 серпня 2011 р.

СІЛЬСЬКЕ ДИТИНСТВО

Я виросла в селі.
З самого раннього віку мене оточувало мистецтво. Як тільки пішла в школу, мене взяли солісткою виступати в клубі на День колгоспника, День урожаю, Новий рік і 8 березня. Влітку до школи ходити не треба було, зате відкривався простір для спілкування з природою і творчості. Улюбленою справою було залізти на дерево і звідти співати на всю горлянку українські народні пісні. На весіллях старші люди просили мене заспівти "Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу". Старші жінки плакали, коли я виконувала пісню, давали карбованця, а я не розуміла - чому ж то вони плачуть, сиділа потім на дереві і думала про це...


Оскільки братів і сестер не було, я вигадувала їх собі або цілий день гралася із сусідськими дітьми. В сім років дівчача частина нашої компанії зауважила, що хлопці (такої ж вікової категорії) не звертають на нас увагу і, знайшовши першу-ліпшу причину, оголосила хлопцям війну. Так, до речі, починаються всі війни в світі. В дружбу я вірила страшенно, коли хлопець із "ворожого" табору вдарив мою подружку, я дуже розсердилася і закидала його кізяками. Того дня ми перемогли.

Улюбленою книгою була "Пеппі Довга Панчоха" Астрід Ліндгрен.

Тварин любила найбільше. Влітку на ніч виходила на ґанок і співала на все горло. На ті звуки збігалися собаки (котів чомусь не було...), я раділа і оголошувала: "Дорогі тварини, концерт для вас!"

Одного разу восени мама відводила мене до школи. На тротуарі я побачила свого собаку Шаріка, збитого вантажною машиною, що відвозила з поля буряки. Я прийшла до школи в сльозах і ще плакала кілька днів. Шарік помер і ми поховали його біля ставочка. Я поставила на його могилі хрест, а потім ще 5 років підряд влаштовувала проводи - "гробки", клала на могилу Шаріка та інших собак і котів-небіжчиків коржики.

Я дуже любила влаштовувати концерти у прямому сенсі слова. Вигадувала програму на 20 номерів, скажімо, на 8 березня, і виступала перед батьками, інколи перед сусідами. Коли через 3 години концерт закінчувався, мій тато прокидався і ми йшли їсти...


Те намисто з фотографії я ще й досі ношу.


3 коментарі:

  1. я раділа і оголошувала: "Дорогі тварини, концерт для вас!"
    А по закінченню концерту песики дружно хлопали лапками. Справді, тварини найкращі слухачі

    ВідповістиВидалити
  2. А кіт сидів на дереві і очікував закінчення концерту, ...коли б вже ті найкращі слухачі розбіглися:)

    ВідповістиВидалити
  3. ох, Гогулечко, як же я тебе люблю!!!!
    шкода, що не познайомилась з тобою раніше, ще там, у селі)

    ВідповістиВидалити