КРАЇНА "НЕ МОЖНА"

(Про тоталітаризм)

Пишу в роковини Помаранчевої революції, будучи, напевно, частиною малочисельної групи тих, хто в ній не розчарувався. Синхронно із теперішніми московськими мітингами на Болотній площі.

ВАЖКО БУТИ ДИВНОЮ

Важко бути дивною. Я про хороші дивацтва. Ніби-то нічого поганого і не зробила, навпаки… Але ж у нас таке не прийнято, здається, весь світ сміється з мене і каже, «Ідіотка». «Ідіотка, так ніхто не робить». «Живи тихенько». «Навіщо ці випади? Хочеш привернути до себе увагу?». «Навіщо ти це робиш?». «Подумай про себе».

ЧИ ПЛАЧЕ БОГ?

Чи плаче Бог? Якщо так – що змушує Його плакати і як часто Він це робить? Через що Він плаче, а через що – ні? Що Його заспокоює, якщо Він плаче? Чи хто? Чи стає Йому легше, коли Він виплачеться? Адже сльози течуть, коли важко… Або коли шкода... Або, коли боляче...

ЧИ ПОТРІБЕН ЛЮДИНІ ХВІСТ?

Серед холодного дня на автобусній зупинці я зустріла безхвостого пса. Інші його товариші бігали по вулиці, високо підібгавши хвоста, деякі порядні панянки прикривалися ним, а старий пес-мудрун усівся на хвіст, щоб не відморозити попу.
У спеку цей безхвостий міг би відганяти ним мух, але, на жаль, не може. Чи, принаймні, жестикулювати, як ми, люди, руками, але і тут пес  безпомічний!

А скільки переваг мали б ми, люди, отримавши хвоста! Панночки робили би хімію на хвості, вплітали би в нього модну біжутерію, золоті прикраси. Красивішою вважалася б не та, в якої гарні довгі ноги чи осина талія, а найрозкішніший хвіст! А з розвитком моди звичайні хвости перестали би вражати світ, тож модниці, як у добу бароко, носили би хвости у формі корабля чи замку. А коли б мода пішла у бік модернізму і запанував мінімалізм форми, модниці обмежилися би міліруванням хвоста і короткою стрижкою.

ХАТНЄ НАСИЛЬСТВО

Я бачила це кілька разів. На вокзалі. Біля забігайлівки. Як чоловік гамселив жінку. Остання така історія сталася в понеділок, 7 листопада в Богуславі біля бару «Каштан» на вулиці Миколаївській. Біля восьмої вечора ми з другом проходили повз той заклад. На вулиці – мінус один. На асфальті лежить вона, у джинсах і светрі. З оголеним попереком, що надає багато «користі» для її здоров’я. Поряд стоїть розлютований він – щось кричить, волоче її тіло за руку, брутально називає. Ми проходимо повз. Я повертаю голову і бачу, як він вдаряє її ногою в обличчя і відходить.

КІТ І ПЕС

Сьогодні у Львові купила листівку-фотографію кота і собаки поряд. Задумалася над цим вічним філософським питанням, чому кіт і пес не дружать. І написала віршик.




Кіт і пес...
Так личать одне одному...
Так добре, коли вони разом.
"Може, помиримось", - каже один,
Й інший не проти.
Але
Виходить хазяйка
І кіт
треться об ноги,
"погладь мене",
І пес
Скаче на руки,
"обійми мене,
не думай про блохи"
І тут - 
Ревнощі:
"Кого ж вона більше любить?"
Конкуренція:
"Хто найкрасивіший у світі?
Кіт чи пес?"
А потім
Кожен образливо 
Йде у свій бік:
Пес - до буди,
Кіт - на поріг.
Ох, ці жінки,
Через вас
Війни усі
На землі!

ЧОМУ Я НЕ ФЛІРТУЮ?

«Чому я не фліртую?» – прочитаєш назву моєї статті і, можливо, почнеш пригадувати ситуації, де я могла би фліртувати. Бо коли заявляєш такі речі, потрібно відповідати їм. Мені і самій тепер страшно, але я обрала цей заголовок, бо він куди кращий ніж холодне «Функціональні особливості флірту» чи нудне «Флірт: проблематика і поетика» – прямо, як тема дисертації!

Але питання, яке я ставлю у цій статті – не в тому, чи можна фліртувати, а – чи варто.