КРАЇНА "НЕ МОЖНА"

(Про тоталітаризм)

Пишу в роковини Помаранчевої революції, будучи, напевно, частиною малочисельної групи тих, хто в ній не розчарувався. Синхронно із теперішніми московськими мітингами на Болотній площі.

Історія циклічна, історія повторюється. Під сонцем – нічого нового, – сказав Соломон ще хто зна коли. Ми не робимо нових помилок чи правильних рішень.

Поточне десятиліття (рахую із 2010-го, коли на президентських виборах в Україні переміг Янукович, а якість української демократії помітно впала) подібне мені до 1930-х, так званого «темного десятиліття». 

Остання двадцятка асоціюється із міжвоєнним двадцятиліттям, 1917-1939-ми: перші десять років вважалися «світлими», оптимістичними, із властивим їм віталізмом та вірою в прогрес (у нас – українізація, НЕП, відносна демократія), про що свідчать твори мистецтва, випущені в ті роки (як і поліфонія у напрямках, стилях, школах) – дзеркало суспільного стану духу.

30-ті ж називають «темними», бо тоді стало зрозуміло, «хто в домі хазяїн» (репресії, розквіт сталінської політики, дозрівання фашистської системи, безальтернативне «офіційне мистецтво» на служіння системі). 

Наш народ сказав про свою незрілість, не оцінивши свободу, якої ми так довго не мали, не засвоївши уроків із помилок, – усі ж наперед розуміли, яким буде панування Януковича, і ті, хто його підтримали, і хто ні!!! Можливо, ще й затяжним, як Лукашенка в Білорусі…

Вчитися...

Тоталітарні тенденції ростуть  А що таке тоталітаризм? Якби мені потрібно було швидко пояснити це дитині, то я би сказала, що це – коли нічого не можна. 

Проводити мирні акції? Не можна. Тільки за дозволом влади, який ви фіг отримаєте. Студентське самоврядування – тільки під повним контролем! Дискусії? Не можна. КВН? Ні. Або список дозволених і заборонених тем. Почати свій бізнес? Не можливо. Їхати за кордон? Ще чого! Приводити гостей в гуртожиток? Заборонено! Підходити близько до адміністрації Президента? (Як було мені в Білорусі). Ні в якому разі!

Бо що, коли система прорахується і десь випливе інакомисліє??? Тоді ж бо полетять голови, і не тільки інакомислячих, а й тих, хто цього інакомислія не відстеріг. 

Все має бути під контролем. А цей контроль можна забезпечити монополією влади: монопартійністю, єдиним, офіційним стилем у мистецтві, цензурою, єдиною методологією у науці.

Хіба ж тоталітарній системі, тобто її правителю чи правлячому клану потрібні люди, які мислять? Ні, для того, щоб вона існувала, потрібна чернь, сіра маса однотипних, однаковомислячих людей, якими легко керувати і які з усім погоджуються!

P.S. І поки різні християнські деномінації сваряться між собою в справах доктрин (а це стратегія не на нашу користь), з-під нашого носа можуть забрати свободу віросповідання і свободу слова. Потрібно зрозуміти, що наша єдність – у різноманітті.