Увечері я перебираюся працювати на кухню. Спека така, що творити наукові тексти вдень видається неможливим: на ходу засинаю. Гризе сумління: хтось працює в шахті, а я відлежуюся вдома - за що ж гроші отримую? Вночі на кухні нашої однокімнатки вчитися найкраще: з прочиненого вікна просочується прохолодне повітря, легенько пахне димом (хтось палив на березі річки літнє багаття). Звісно ж, сюрчить цвіркун, в буді спорадично прокидається пес - стереже приватний будинок, а шуму міста майже не чути, хоч ми живем у центрі Богуслава.
Із серйозними намірами заходжу в куценьку кімнатку, заставлену консерваціями, городиною та посудом, облаштовую собі "офіс". Забираю зі стола все, що Бог послав. Ставлю на ноутбук, папери, книги. Якщо сидітиму тут до ранку, з'явиться гора фантиків від цукерок або жменя хвостиків від яблук.
Я часто засмучуюсь через тісноту, в якій ми живем. Речі захаращують простір, коли щось викидаю - чомусь приходить полегшення. Серед банок, тарілок, чашок на кухонному столі, що за хвилину перетвориться на офісний, лежить мокра коробка сірників. Повна, новенька. Спочатку постановляю викинути коробку, а сірники висушити. Натомість і вони енергійно летять у відро, слідом за коробкою. Згодом на кухню приходить мама, шукає, чим запалити плиту. Я кажу: "Візьми нові, я ті викинула".
Два тижні тому гуляли з мамою Києвом. Під одним будинком, певно, пам'яткою архітектури, бабуся продавала сірники. В сухих рученьках тримала по блоку і благала: "Будь ласка, купіть сірники... Прошу вас!". Цей розпачливий продаж страшно згадувати. Вона не хотіла просити грошей. На пенсійні купила трохи сірників. Сірники в домі потрібні, хоча скільки на них заробиш?
Немає коментарів:
Дописати коментар