Якщо хтось би зараз зайшов у мою кімнату, то подумав, що тут живе псих - усі речі "під рукою", чай недопитий, одяг розвішено скрізь, де тільки можливо, на шафі валяються обгортки від льодяників і шкірки від грейпфрута, газети, книжки припали пилом, як і підлога. Тут живе людина, яка зранку кудись поспішає і не встигає допити чай, а повертається вдень на кілька години і, переважно, вночі, щоб погрітися під душем, обписати людей у Вк, Фб і упасти спати.
20 листопада ми з Євгеном Тихоновим пішли на перегляд фільму про Помаранчеву революцію, згодом до нас приєднався Леонід Овчаренко, щоб передати листівки-запрошення на ходу із вшанування жертв Голодомору. Ми поверталися з Києво-Печерської лаври, ішли пішки до Майдану, говорили про громадянську позицію, з сумом і радістю згадували про перемогу 2004-го, про власну участь, про гарну атмосферу на Майдані. І я ні в якому разі не могла би подумати, що наступного дня, 21-го, я вже стоятиму на Євромайдані і все почнеться знову - рівно через 9 років після початку Помаранчевого. Очевидно, Бог з нами.
23 листопада у моєму житті: на вікні цілий день стоїть запалена свічка у пам"ять жертв Голодомору (на книзі Гарольда Блума "Західний канон", яку я так і не дочитала), на батареї після Євромайдану сушаться чуні.
Спочатку людей було 50. Потім півтори тисячі. Далі 150 тисяч. Потім, у ніч 30-го, коли Янукович провалив асоціацію, на Майдані лишилося 200 абсолютно безборонних людей - чи то тих, кому не було де ночувати, чи тих, хто стеріг техніку, чи просто людей, які не хотіли покидати місце Віча. Як увесь світ уже знає, туди прорвалися солдати "Беркуту" і почали місити люд. Наступного дня на віче прийшло півтори мільйони. І вже не важко було роздавати листівки у метро - люди самі підходили, просили їх у великій кількості і тут же починали роздавати.
Ніч на Майдані 30-го мала бути мирною.
Ми почали вітатися на вулиці, у метро співати гімн, підбадьорювати один одного - і все це люди, не знайомі між собою. "Звідки взялося на Майдані "перепрошую" замість "бля", чай, а не горілка, чому мені вже 10 разів запропонували їжу?" - дивується користувач Фейсбуку.
Аудиторія Євромайдану явно відрізняється від монолітної провладно-пацанячої.
Позавчора ми, працівники ССХ молилися за ситуацію в Україні словами і сльозами. Наступного дня ССХ Києва разом зі студентами вийшло на страйк до Міносвіти. Як і багато інших громадських та релігійних інституцій, від імені ССХ-Україна Денис Гореньков зробив офіційну заяву, засудивши дії влади і підтримавши студентів-страйкарів (одночасно це зробили установи рідної Академії наук). Євангельські християни нарешті прокинулися. Деякі ж іще й досі спамлять мене постами про "розпустну Європу" і гей-диктатуру. Очевидно, мало хто з них знає, хто така Ірина Крашкова, вони чомусь болюче реагують виключно на західні сексуальні гріхи, в той час як доля засуджених демонстрантів мало кого із тих побожних хвилює. А може і хвилює? Просто це страх перед іншими одновірцями?
Студентський страйк 4 грудня. Хода до Міносвіти.
В ці дні я вперше брала участь у блокуванні університету, зриванні пар, ведінні колони, вперше допомагала на польовій кухні. Вдруге довелося говорити з розгніваним спортсменчиком. Моя мама дзвонить мені 5 раз на день і сама приїжджала на Євромайдан. Моя сусідка ще й досі боїться туди виходити і, мабуть, цілими днями слухає проповіді.
ГР "Відсіч" блокує Національний харчовий університет і закликає студентів на Майдан.
Важко у круговерті подій писати аналітику. Зараз хочу тільки одне сказати - хто зло толерує, той покращень не відчує.
Немає коментарів:
Дописати коментар