САТАНА НА ЩОДЕНЬ. ЗОВСІМ БЕЗ МІСТИКИ

В обід пішла на кухню смажити млинці. Вдень в гуртожитку майже нікого нема, я залишена сама на себе. Приготування їжі (особливо млинців!) – це процес медитації. Я розслабляюся і поринаю в себе. Фантазую, згадую. Вдень люблю виконувати монотонну роботу, а ввечері і вночі – творчу, коли прокинуся (а це не завжди ранок) – мріяти, молитися, планувати. Вдень буває найважче, особливо, коли пишу дисертацію, тому краще піти десь на вулицю, зайнятися плануванням заходу або прибрати в кімнаті. Чи зготувати щось, а ще краще з’їсти потім це з кимось.

Нагрівається пательня, вливаю «калапуцялку». Перший млинець, як завжди, – не млинець зовсім. Далі процес налагоджується, автоматизується. І я занурююся в себе… Зовні все гаразд – надворі весна, недавно отримала стипендію, купила туфлі. В інституті похвалили, прийшов довгоочікуваний лист, їдемо на море, десь тут в садку поселився дятел, що стукає в бляшаний ліхтар, треба підготувати дискусію, вчора було гарно… 

Знову згадала одну історію, вона ще й досі викликає у мене сміх, а коли хтось зараз зайде на кухню, побачить мене саму зі сковорідкою, залиту сміхом, – що подумає?  

Спогади, спогади, спогади… 

На третьому млинці у пам’яті виринає одна неприємна ситуація, а з нею все чіткіше промальовуються негативні почуття до Кривдника. Всіх нас разів двісті ранили, кого більше, кого менше, і нормальна річ, що ми пам'ятаємо про це. Ось що погано.

Спогад виринає з моменту, коли мені нанесли удар. Далі – справа фантазії. На основі реального факту я створюю «документальний фільм», із центральним негативним образом Кривдника, що продовжує свої ганебні дії і поводиться зі мною ще брутальніше. Це кіно можна було би назвати «Несправедливість над несправедливостями». Деякий час я граю роль жертви і скривдженої, але потім, коли чаша гіркоти переповнюється, починаю сваритися з Кривдником, звинувачувати, піднімати із дна старе. Але в кожному творі є кульмінація – і ось торжествує справедливість – кривдник страждає, розкаюється, усвідомлює свою неправоту і мучиться… Та гнів мій палає.

Я досмажую млинці, з вікна світить сонечко, а я накручена й сердита. Якщо я посмажила млинці за 45 хвилин, це значить, що 40 із них я витратила на «розборки».



*

Чи бувало з тобою коли-небудь таке? Не дай Бог, щоб та людина-кривдник зустріла мене в такому стані. Бо насправді нічого нового не сталося, вона може й не підозрювати, що в мені тільки що відбулося… 

Ах, скільки таких уявних конфліктів розпалювалося в моїй голові… Приходив «хтось» в образі Кривдника і починав зі мною діалог. А я піддавалася. «Комусь» виходило легко заманити мене, втягти в уявний конфлікт, змоделювати в моїй голові найгостріші ситуації і допекти до серця. «Хтось» знав спрагу мого серця, знав, на що можна надавити. «Хтось» розпалював у мені гнів проти ближніх, «хтось» нав’язував мені почуття ганьби, пригадуючи ситуацію, де я опозорилася, хоча насправді ніхто цього вже не пам’ятає. Але я пам’ятатиму ще довго і це паралізуватиме мої дари, мої сильні сторони. Ах, я піддавалася цьому не раз, тому пережила так багато непотрібного гніву, болі, образ…

Хто той опонент у моїй голові? Хто перевтілюється в мого друга і ображає мене? Ми, мудрі, повинні розуміти це. Знати свого ворога і як він поводиться. Скажи «ні», коли «хтось» буде тебе провокувати. Щоб розбивати родини, руйнувати стосунки, красти довіру, нищити відкритість. «Хтось» все своє життя тільки цим і займається. 

Не купуйся на провокації. Не додумуй те, чого не знаєш. Не дай себе заманити.