вівторок, 8 листопада 2011 р.

ХАТНЄ НАСИЛЬСТВО



Я бачила це кілька разів. На вокзалі. Біля забігайлівки. Як чоловік гамселив жінку. Остання така історія сталася в понеділок, 7 листопада в Богуславі біля бару «Каштан» на вулиці Миколаївській. Біля восьмої вечора ми з другом проходили повз той заклад. На вулиці – мінус один. На асфальті лежить вона, у джинсах і светрі. З оголеним попереком, що надає багато «користі» для її здоровя. Поряд стоїть розлютований він – щось кричить, волоче її тіло за руку, брутально називає. Ми проходимо повз. Я повертаю голову і бачу, як він вдаряє її ногою в обличчя і відходить.
Немислимо! Я підбігаю до жінки, намагаюся допомогти їй підвестися, дивлюся, чи притомна. Вона притомна, починає плакати. Хочеться обійняти її. Але тут наш головний герой круто розвертається і йде на мене, дістаючи із кишень кулаки. «Рєбята, у вас якісь проблеми? Це моя жінка, а у вас, шо, якісь проблеми?». Я спокійно дивлюся на нього, але розумію – наступний його крок – і я зустрінуся з кулаком. Чоловік не думає. Він зараз буде бити в обличчя. А потім, можливо, ногою. Коли лежатиму біля його жінки.
Якби мій друг не долучився до розмови.  Я тільки запитала, чи не шкода «каратистові» своєї жінки, а наш герой трохи обмяк. Вже іншим, «доброзичливим» тоном той почав дорікати «лежачій», чого це та раптом не викличе таксі і не поїде додому. А вона тільки плакала, зіщулившись, мов цуцик, під огорожею.
Ненавиджу, коли принижують слабких. Я чутлива до таких речей, бо, народившись жінкою, перебуваю у слабкій позиції. Фізично. На собі відчувала щось подібне, коли з мене кепкував водій маршрутки. Коли на залізниці у Львові один щойно-з-тюрми наказово-загрозливим тоном радив мені постерегти його сумку. Будь я кремезним чоловіком – ці би п’ять разів подумали. Йшла додому і в думках говорила із кривдником: «Думаєш, можна знущатися, глузувати, якщо я слабша за тебе? Але знай, що зі мною Бог, Який захищає слабких і карає несправедливих. Тому – стережись». Прошу не сумніватися.
Коли я була свідком хатнього насильства, знайомі нерідко заспокоювали мою совість і свою пасивність: ці люди живуть у гріху, тому це нормально; це їхнє приватне родинне життя – ти безсила. Але ж не можу я йти і спокійно спостерігати, як той один гамселить ногами жінку. Окей, я не Сілвестр Сталоне, не можу взяти його за шкірки і закинути через паркан. Але чому той богуславський герой став раптом таким порядним, коли втрутився мій друг? До того ж так впевнено вправлявся ногами! Може, хай би йшов у великий спорт?!
На жаль, в Україні проблема хатнього насилля не вважається серйозною; що вже мови про сексуальне насильство в сім’ї (секс за відсутності згоди однієї зі сторін), що в багатьох моїх співрозмовників викликає лиш іронічну посмішку. Адже панує думка, що жінка не повинна говорити про свої потреби, мовляв, вийшла заміж (мріяла ж!), – тепер не смієш скаржитися. Бо жінка існує для задоволення потреб чоловіка, не навпаки, і ще для продовження роду, – а не для кохання, як ви, дівчата, думали. Дехто з жінок намагається «заморозити» свої почуття, зректися жіночності, сподіваючись, що після цього, буцім-то перестане відчувати біль, не реагуватиме на нові факти насильства і забуде старі, бо проблема в собі. Але людина – жива істота, і, якщо є больова реакція – отже, її ще не вбили. І рани потрібно загоювати.

Чим же, все-таки, я можу зарадити? Лиш розповісти усім про ці жахливі історії. А на ділі – тільки лежати поряд із тою богуславкою на землі, терплячи приниження і біль. Але в цій ситуації було два чоловіки. Один бив ногами, інший – заступився. Тому стаття моя в жодному разі не є чоловіконенависницькою. Я, скоріше, прошу чоловіків про допомогу. Я розумію, що важко вболівати за чужі проблеми, особливо, якщо ти не жінка. Але благаю засуджувати фізичне і сексуальне насилля. Не сходити на цей ганебний рівень. Грати на рівних. Перемагати зло добром, як просив Христос. Бо байдужість є також гріхом.
 

2 коментарі:

  1. Ми теж нещодавно були свідком таких розборок. Разом з дружиною підбежали, стали між ними. Я схопив хлопця, а Наташа відвела дівчину. Обидва були п"яні. У дівчини по голові текла кров, він її добре нагуцкав ногами. Хлопець утік, а ми взяли дівчину, помили та разом з неї пішли до участкового, де вона написала заяву на хлопця. Проте, наскільки ми дізналися, вона потім заяву забрала та знову живе з ним. Ось так. А мого товариша, який теж вступився, почала бити сама дівчина, кажучи "не чипай мого хлопця", ну і хлопецль долучився. Виходить, що самі жінки сприймають таке насильство як часту своїх відносин з коханим, а не як щось неправильне.

    ВідповістиВидалити
  2. Дуже прикро чути такі історії. Але мусить бути якісь слова істини для тих жінок, що вони цінні, що Бог любить їх, отже, вони достойні поваги і любові.

    ВідповістиВидалити