Моя сусідка по кімнаті любить голубів, а я не дуже. Коли вони прилітають до нас на балкон, сусідка їх годує, а я виганяю. Бо вони неодмінно обсирають нам балкон. Сусідка любить голубів, а я балкон. Я не люблю гівна, а сусідка любить фауну. Сусідка лишає хліб для пташок на балконі, а я кидаю його на землю. А цвілий хліб святотатсько викидаю. Токсичний. Але голуби не дуже розумні тварини, тому мій хліб з'їдають більш розумні. Одного разу, коли я вернулася в гуртожиток і видраяла від голубиного гівна весь балкон, до нас прилетіли ці благодатні небесні створіння. Я пішла їх кишнути, а сусідка каже (ми говоримо тут польською, тобто не рідною для обох): "Не жени його". - "Але ж вони обісрали весь балкон, а я тільки його віддерла". - "Я все рівно піду і нагодую голубів" - (на мене дивиться одним оком жирний сірий гість) - "справжній християнин - це не той, що ходить до церкви. Не можна зважати на какашки, коли вони [голуби] голодні". Ох і вкололо ж мене те "правджіви хшещіянін"! - "Яка тобі різниця, чого я ходжу в церкву, не для твоєї опінії ж". Я решту дня ходила і думала, чи правджіви я хшещіянін, і зрештою дійшла до того, що мною можна маніпулювати цим "правджівим хщещіяніном", бо пів мого життя у протестантській комуні прововідувалося, що ми маємо бути в усьому прикладом. І я стараюся, але мені дуже від того важко, бо один бачить справжнього християнина таким, а другий сяким.
І ось настає такий момент (ще кілька подібних життєвих ситуацій, де мені стає поперед горла оце "ти мусиш бути справжньою християнинкою!" (і урятувати весь світ)) - і я кажу:
- Ідіть до дупи. Так, я християнка, але не справжня.
І - релакс.
Немає коментарів:
Дописати коментар