пʼятниця, 2 вересня 2011 р.

ПОЛІТИЧНИЙ ВЕРТЕП НА ХРЕЩАТИКУ

10-та ранку. На Хрещатику не можливо говорити по телефону. На всю гучність працює звукова апаратура. Рухаюся в бік Бесарабської площі. Спочатку в полі зору білі намети із червоними серцями. Звідти чую пісні Компаніченка, Чубая, Петриненка... Мороз по шкірі, блискуча асоціація - слухати ці самі пісні в тому ж місці, що в 2004-му році. Але сентименти стримую: сьогодні всі використовують одні і ті ж твори мистецтва, перетворюючи їх на "патріотичний кітч" задля лобіювання (протилежних між собою) політичних інтересів.
 

Професійний юрист (артист?) обливає болотом Юлію Володимирівну, виконує (цитую) свій "долг перед Отечеством", бо "відкриває очі".  Але, прошу пана, російською мовою! Чи яке Отєчество він мав наа увазі?
Ставка "проповіді", здебільшого, на емоції, а не на логіку. Риторика стара, радянська; інтонація "викривальна", скерована на розвінчання "спільного ворога". Намети невідомої мені раніше політичної сили (з досить абстракним формулюванням), певно, вчора купленої, прикрашені гаслами "Тимошенко крала", "Не вірим" і т. д. Та чомусь в тому радіусі Хрещатика, де лунає "компетентний голос", лавки майже порожні. Я й сама намагаюся скоріше дістатися в зону інформаційної безпеки, та, раптом, монолог обривається і "Україну" Петриненка із наметів Тимошенко перебиває драматична мелодія (на кшталт фронтової) як логічна кінцівка слів диктора про нещасний, всіма обманутий народ України. Якби мені було років 10, я б, напевно, розплакалася.


Біля Бесарабки проїжджає два сірих буси із затемненими вікнами. В них - хлопці-молодці, ніхто з них, чомусь, не посміхається...

"Ну хто ж зі здорово мислячих людей може пристати до "компетентного юриста" і, заодно, сили, яку на яку він працює?!" - думаю я.

Наївна. Одним із етапів мого дорослішання було усвідомлення, що не все в житті таке чорно-біле, не варто спішити ділити світ на ворогів і друзів. Чергові вибори. Сподівано, перемога правлячої більшості. Всі нові посадовці між собою земляки!
З'ясовуємо в індивідуальній розмові  в одного із членів виборчої комісії - "Як же так? Невже скільки людей отак взяли ЇХ і підтримали?". Позбутися ж буде важче, ніж вибрати...
"Звичайно", - каже, - "до виборів підготувалися професійно".
Мовчить. Дає негативну і нецензурну оцінку всьому, що на тих виборах було. Потім, через деякий час:
 
"У мене рак. Треба операція .На оперецію потрібні гроші. Інакше помру. Мусила...".

2 коментарі:

  1. отак, базіко ((( я подібні відчуття переживала восени 2005 року, коли з'яявилася перша гіркота від помаранчевої революції, коли не було що святкувати. тоді собі сказала: не буває чорного і білого кольорів...

    ВідповістиВидалити
  2. В політиці, як і в церкві: ідея красива, а на ділі не все так просто...

    ВідповістиВидалити