Я поділилася із мамою першою ідеєю із попередньої статті "Жити навпаки" (відправити бабусі листівку), але вона сказала, що краще цього не робити, бо баба Валя може подумати, ніби щось зі мною сталося, що листівка є прощальною:).
Звичайні колись речі стають незвичайними... І, головне, незвичайними стають правильні речі!
Чи доводилося вам коли-небудь дивуватися нормальним речам? Мені свого часу доводилося привчати себе обіймати батьків, і зараз важко казати "Я тебе люблю", особливо татові, як і незвично писати паперові листи бабусі. А колись, років 20 тому, я писала багацько листів мамі, тату, бабусі, друзям. Як тільки навчилася писати друкованими літерами, підписала дядькові свою фотографію "Борька, пиристань курить". Якось весною тата поклали в лікарню, я так хотіла потурбуватися про нього і підбадьорити, що намалювала листівку "З 8 березня" з козаком (тоді все лікарняне відділення каталося по підлозі від сміху).
В тих листах була наївність і щирість, я ще не намагалася справити враження, не ховала свої почуття. Для мене не залежало, чи сміятимуться з тих листів, чи ні. Мені було важливо любити.
Хіба погано залишитися такими щирими і наївними, подорослішавши?
Шкода, що коли з"явився інтернет, ми забули про цю чудову традицію - відсилати один одному паперові листи і листівки... Хіба не мило - одного разу отримати від людини те, до чого можна доторкнутися, в чому набагато більше творчості, ніж у мейлі. А, разом із листом, отримати молекули людини, яка його написала, молекули розлитої колись на столі кави, яку пила чи бутерброду, який вона їла в ході написання, молекули крему для рук, молекули рукавичок, в яких несла цей лист до скриньки, молекули поштарів, молекули машини, що везла цей лист, або літака...
Паперовий лист особливий тим, що в нього вкладаєш більше часу, якщо щось не сподобалося - мусиш переписувати заново (клавіша Delete відсутня). Паперовий лист може розповісти про свого автора почерком, оформленням, власноруч зробленими малюнками, плямами від варення на папері, ступенем зім'ятості - що робила людина, поки писала лист, як довго проносила його, щоб, нарешті, відправити, написала його відразу, чи потрохи дописувала, навіть можна вистежити емоційний стан на момент написання. Ясно, що й чекаєш на той лист довше (а ми звикли до швидкого і легкодоступного, от і не цінуємо таке).
Подумала, що таки відправлю бабусі листівку, тільки перед тим треба буде підготувати її - добре пояснити, що це такий вияв любові, а не знак фатальності...
Звичайні колись речі стають незвичайними... І, головне, незвичайними стають правильні речі!
Чи доводилося вам коли-небудь дивуватися нормальним речам? Мені свого часу доводилося привчати себе обіймати батьків, і зараз важко казати "Я тебе люблю", особливо татові, як і незвично писати паперові листи бабусі. А колись, років 20 тому, я писала багацько листів мамі, тату, бабусі, друзям. Як тільки навчилася писати друкованими літерами, підписала дядькові свою фотографію "Борька, пиристань курить". Якось весною тата поклали в лікарню, я так хотіла потурбуватися про нього і підбадьорити, що намалювала листівку "З 8 березня" з козаком (тоді все лікарняне відділення каталося по підлозі від сміху).
В тих листах була наївність і щирість, я ще не намагалася справити враження, не ховала свої почуття. Для мене не залежало, чи сміятимуться з тих листів, чи ні. Мені було важливо любити.
Хіба погано залишитися такими щирими і наївними, подорослішавши?
Шкода, що коли з"явився інтернет, ми забули про цю чудову традицію - відсилати один одному паперові листи і листівки... Хіба не мило - одного разу отримати від людини те, до чого можна доторкнутися, в чому набагато більше творчості, ніж у мейлі. А, разом із листом, отримати молекули людини, яка його написала, молекули розлитої колись на столі кави, яку пила чи бутерброду, який вона їла в ході написання, молекули крему для рук, молекули рукавичок, в яких несла цей лист до скриньки, молекули поштарів, молекули машини, що везла цей лист, або літака...
ха)))) класна річ- листівки.... та паперові листи... я й досі зберігаю у великій коробці з-під взуття... багато листів- з мого першого кохання, коли з хлопцем в школі, ми бачились кожен день, але писали кожен день один одному листа, ото біла романтика))))... а ще листи збереглися від оної дивної дівчини, з якою, коли буди підлітками,, ми дружили.. її вже немає в моєму житті, але її листи лежать... я їноді посміхаюсь, коли надибаю їх, прибираючись в кімнаті))).. спасибі, Маринко, що нагадала про такі милі серцю моменти.. справді, отримувати такі листи набагато приємніше, їх чекаєш довго... вони живі...
ВідповістиВидалити