ЧИ ЗНАЮТЬ ЖІНКИ, ЧОГО ХОЧУТЬ?

В певний момент життя я зауважила, що мої погляди на те, яким має бути чоловік, – скоріше, не мої, а моєї подруги, яка впевнено виставляє хлопцеві бали за своїми критеріями. Але не тільки. Це також смаки соціальної групи – християн, хороших, із високими цінностями, але подекуди схильних до шаблонності. Чи знаю я насправді, чого хочу від коханої людини і від життя з нею? Чи достатньо я чесна із собою, щоб визнавати свої потреби і мрії, а не примушувати себе прагнути ніби-то «правильного», тобто «усталеного»?

Зазвичай, серед нас, дівчат, популярні ті, а не інші хлопці, ми помічаємо ті, а не інші їх якості (я тут навіть не про ґрадацію на красивих і дуже красивих). В християнських колах, в першу чергу, йдеться про лідерство, яке, до речі, дозволяє бути «на виду». Я знаю чимало дівчат, які мріють стати дружинами пасторів; увагою, зазвичай, користуються неодружені музиканти групи прославлення чи лідери малих груп, які, в результаті, стають великими. І тут нема чого соромитися, це абсолютно нормальні речі і вище перелічені мною люди – варті уваги. Звичайно, важливим атрибутом виявлялася любов до Бога. Але вона мала різне трактування; інколи ознакою любові до Господа було власне лідерство, активність і «видимість» в церкві, а також «правильні» («біблійні») вислови щодо своєї віри.

Вартим уваги є те, що величезна частина побажань народжувалися, скоріше, від конкретних страхів, неврозів, аніж від мрій. Я зараз перебільшую, але уявіть собі незаміжню дівчину, яка замріяно каже: "Я мрію, щоб мій майбутній чоловік не бив мене…" чи хлопця, який каже: «Я хочу, щоб вона не «пиляла» мене за дрібниці». Ці страхи і фобії, наслідки травм від побаченого / почутого / пережитого, зазвичай, в близькому оточенні (сім’ї) породжують відчуття меншовартості, низької самооцінки дівчини / хлопця, що, наприклад, вирішує: «Нічого, що говорить весь час тільки про себе і майже не цікавиться мною. Зате заробляє на життя. Де я кращого знайду?».

Звісно, люди із конкретного середовища (рокери, християни (у різних деномінацій, конфесій – дещо різні), клабери, пластуни, панки, кришнаїти, аспіранти, революціонери, колгоспники, шляхта і т.д.) чимось схожі між собою і прагнуть відкрито чи приховано, свідомо чи несвідомо наслідувати певну модель поведінки «real man» / «real woman». Бо жодна ідеологія не можлива без своїх ідеалів і героїв.

Завдання статті – проаналізувати ідеал чоловіка на прикладі конкретної групи людей (євангельських християн), але не скільки в Біблійному вимірі (який приймаємо за об’єктивний, незмінний і зафіксований), а у вимірі традиції і моди.

Збірний образ «справжнього чоловіка», який я тоді отримала, – публічна, амбіційна людина, сильніша за дружину, активніша, заповзятливіша, абстрактно «краща», той, хто, на жаль, часто змагається із її досягненнями (що прийнято за нормальне явище).

Іншою ідеєю, яку я помітила, є культ чоловіка. Не тому, що я екстремальна феміністка. Я люблю чоловіків і вважаю їх достойними поваги. Але ідеї "чоловік ніколи не помиляється", "чоловік завжди правий", навіть така позиція, що жінка не має права судити про правильність чи хибність дій, слів чоловіка (це цитата!), а погоджуватися, виводять його, людину, в ранг Бога.

Уявіть, що ви стикаєтеся (можливо, вже стикалися) із зовсім іншим типом, якого не дуже турбують амбіції, що не прагне до "володарювання", кар’єробудування, man’s dream “бути начальником”. Його діяльність, зазвичай, внутрішня (інтровертна) –  фотополювання, збирання лікувальних трав, виготовлення листівок, малювання, рукоділля, приготування їжі... Або робота з паперами. І почувається він преспокійно! Його, схоже, мало турбують амбіції. Поспішаю попередити, що пишу зараз не про «ідеальний» тип, а, про «інший», менш популярний, як на мене.

Можливо, такий «не амбітний», не створений для родини? Не думаю. Боюся тільки, щоб йому не потрапила дружина, яка, керуючись "усталеними цінностями", з’їдала би його цілими днями, бо він "ні риба, ні м’ясо", замість того, щоб цінувати.

Бо важко уявити планету, де усі чоловіки прагнуть бути начальниками і проповідниками (а такі, безумовно, потрібні і цінні). Мають бути й інші – самозаглиблені, здатні багато часу приділяти творчості чи науці, в яких бажання змагатися з кимось слабше. І це зовсім не значить, що вони гірші, але так само потрібні і достойні поваги.

Цього разу я провела невелике соцопитування серед своїх знайомих дівчат в соціальній мережі, щоб з’ясувати, чого хочуть жінки (і чи знають, чого хочуть), чим вони керуються при рішенні «той» / «не той»: своїми потребами чи суспільною думкою. Протягом тижня я підтримувала переписку приблизно із 20 дівчатами віком 21-28 років, більшість яз яких є неодруженими і знайомі мені із християнського кола, проживають тимчасово або постійно у великому місті, здобувають або отримали вищу освіту, за національністю – українки.

Я попросила їх написати 5 характеристик, які вони мріють побачити у людині, з якою хотіли би прожити решту життя. У більшості випадків домінувала побожність (або ж сама собою розумілася) як авторитет Бога у практичному житті і страх згрішити (вчинити зло). Знаєте, дівчата зіткнулися із випробуванням, щоб написати тільки 5 рис J, а відповіді були різними,  я нарахувала аж 22 різні характеристики. Та все ж, на вершині рейтингу опинилися 1) турботливість по відношенню до коханої і інших людей, бажання допомагати людям і бути чуйним до їх потреб, 2) розум і мудрість, вміння критично мислити, бути розвиненою людиною і цікавим співрозмовником, вміти цікаво проводити час (тут же романтичність), інтелігентність, 3) відкритість і простота у спілкуванні, ініціативність, соціальність, 4) відповідальність і надійність. Серед названих рис часто зустрічалися працелюбність, терплячість + вміння володіти собою,  ніжність + лагідність до коханої людини, щирість + справжність, впевненість в собі, в тому числі, коли сильні сторони дівчини є для нього приводом гордості, а не конкуренції і, нарешті, почуття гумору.

Звичайно, опитування охопило досить вузьке коло людей (хоча достатньо різних між собою) і не претендує на остаточні висновки. Я помітила, що одружені учасниці опитування вказували риси, що стосуються самого характеру, а не зовнішності, смаків чоловіка, інтересів. Смаки змінюються, життя таки міняє людей. А вічні цінності і потреби залишаються.

Отже, порівнюючи статистику із образом «справжнього чоловіка», очевидно, що реальність таки інша. Помітно, що цінності в романтичних стосунках дуже схожі до тих, які потрібні в дружбі.

Питання: хто диктує модель «ідеального чоловіка» для жінки? Суспільство, самі чоловіки (чий голос найгучніший, найавторитетніший), потреби жінок?

Думаю, для обох сторін, і для чоловіків, і для жінок потрібно бути чесними із собою, а, отже, і з Богом, який усе це спостерігає, а не приймати рішення на основі культурних матриць. При цьому, потрібно бути готовими до факту, що суспільство чинить жорстоко з "вискочками", які хочуть жити по-іншому, не так, як заведено. Тому що такі люди "незручні", примушують задуматися, що важче.

Виставляючи пріоритети при виборі супутника життя, потрібно прийняти, що ідеального варіанту не буде. Якщо це творча особистість, будь готова, до періодичних депресій і зникнень, якщо душа компанії – може довестись ділити його із друзями і подругами…  

Наступні слова мають стосуватися як чоловіків, так і жінок. Бо без уміння враховувати чужі інтереси, в першу чергу цікавитися тим, щоб дарувати любов, а не очікувати її, важко побудувати стосунки, що приносять радість. Щоб прожити з людиною все життя, не нудьгуючи, потрібно бути цікавою особистістю, мати (чи знаходити) спільні інтереси, теми для розмов. Мудрість допоможе обом у слідуванні за Богом і в готовності міняти своє життя під Його плани. Без відкритості і простоти взагалі не побудуєш здорових і глибоких стосунків. Якщо забудеш про відповідальність, втратиш дорогу людину. І цю думку можна розвивати.

По великому рахунку, ми наскільки порочні, що "шкірка вичинки не варта", – надто великі надії покладаємо на людину, з якою хочемо одружитися. Звичайно, ми можемо виставляти параметри, аналізувати, щоб вберегти себе від неправильного вибору (і варто). Але, зазвичай, ключову роль у прийнятті рішень в особистому житті відіграє не розум, а серце. І тільки чудо, що засвідчує наявність Бога у світі, поєднує двох людей в одне ціле. Мало хто може перед ним встояти. Це – любов.

Ідея написати статтю народилася на дівчачих посиденьках ми висловлювали побажання щодо того, яким має бути майбутній чоловік. Мої знайомі говорили: чоловік повинен мати такі достоїнства: 1), 2), 3)... А один мій друг часто наголошував: дружина повинна 1), 2), 3).

Після цієї дискусії залишилися наступні питання.

Чи можна в романтичних стосунках "мити одне одному ноги", а не поневолювати (сюди личить російське «порабощать») одне одного?

Не вимагати (або гірше – не вибивати силою, емоційним тиском, не маніпулювати ради) постійного підтвердження своєї маскулінності / жіночності?

Не захищатися один від одного тиском, а вважати себе меншим (меншою)?

У слабкій позиції обирати можливість бути пораненим чи безсилим замість чинити емоційне (моральне, сексуальне, фізичне) насилля?

Чи це все утопія?