ПОГРІШИМІСТЬ ПРАВИТЕЛЯ (січень 2014)

Часом здається, що у біблійні персонажі царів мають "можновладську недоторканість", оповідач не дає їм оцінки як поганим чи хорошим, адже йдеться про авторитетів, яких треба поважати і тремтіти перед ними від страху. І уривок з 13-го розділу послання до римлян ніби якнайліпше пасує до такої стратегії - "Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, яка не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться вищій владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противляться, візьмуть осуд на себе" (вірші 1-2). Однак, у Біблії є приклади, де віруючі люди порушують державний закон, який тоді нерідко ототожнювався з наказом можновладця. Наприклад, мудреці, що не послухали Ірода і не вернулися до нього з інформацією про місце знаходження Месії (Матвія 2:). Наприклад, баби-повитухи, які не вбивали єврейських дітей, як їм звелів фараон (Вихід 1:15-21). Наприклад, Даниїл, перебуваючи у рабстві і на службі у царів-окупантів, сміливо порушив постанову марнославного та й не надто розумного царя Дарія, "щоб аж до тридцяти день кожен, хто буде просити яке прохання від будь-якого бога чи людини, крім тебе, о царю, був укинений до лев'ячої ями" (Данила 6:8, 13).

Це було в умовах окупації і рабства, які трактувалися як кара Божа, послана Божому народові за його гріхи.  А тепер згадаємо Київ і січень 2014 року, коли після двох місяців мирних акцій на Євромайдані (за винятком кількох епізодів з мітигнувальниками, що діяли у групі, кидаючись на представників міліції з залізними ланцюгами, персонажів цих, скоріш за все, заслали "ззовні"). 16 січня Верховна Рада, в обличчі більшості з "регіоналів", комуністів, проянуковицької "Сильної України" і депутата Атрошенка з БПП, з численними конституційними та процесуальними порушеннями, приймає закон, який би дозволив на правових основах притягати до відповідальності учасників Євромайдану. Нагадаємо, що в Україні Президент призначається народом згідно з результатами чесного голосування і складає присягу перед тим же народом, який його працевлаштував. Згідно статті 104 Конституації України, присяга Віктора Януковича зокрема містила обіцянки "... обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників". Так само народу України, за аналогом інших демократичних країн, присягають і представники інших гілок влади - виконавчої і судової.

Тобто за межами повноважень ототожнювати, скажімо, царя Ірода чи царя Дарія, чи фараона з Януковичем, слава Богу, в січні 2014 року не доводилося. Отож, прокинувшись, скажімо, 17 січня 2014 року, громадянин України стояв перед вибором - не послухатися "влади від Бога" чи дати згубити невинних. Жити тихо, не здіймаючи галасу навколо несправедливо засуджених людей, нічого не бачити, не чути, не відчувати. Дати "відтяти собі право голосу".

Або ж дозволити згноїти по тюрмах і катівнях (так, катівнях, згадайте хоча б покійного Юрія Вербицького, зниклих активістів Євромайдану) покоління українців, яке побоялося осудити побиття мирних мітингувальників, васальну залежність від Росії, свавілля чиновників і вищої влади (а тоді скрізь ішлося про членів Партії Регіонів). Але що, коли і ти одного разу загримиш до тюрми? Просто так. Бо став на дорозі авторитету. Чи заступиться хтось?

Були і ті, які намагалися всидіти на двох стільцях - коли в Оболонському суді Києва судили студентів театрального інституту ім. Карпенка-Карого, налякані їх викладачі підходили і просили не кричати "Волю Хробусту" і не стукати в барабани та інші предмети, що видають звуки, "адже ми порушуємо новий закон". Більшість, слава Богу, "нового закону" не визнала, справа набула розголосу, і, диво! суддя відмовилася співпрацювати з владою (а це той момент, коли люди-інструменти чинної влади переходить на бік протестувальників і починається розвал системи), а студентів відпустили під домашній арешт, поки "легітимного" не стало.

Багато з нас вибрали свободу замість безхребетної покори. Хто тепер нас засудить?