МЕНТАЛЬНИЙ СТРАХ

Дива культури євангеликів

 
 
Коли їхали в Південну Корею через Москву, я скрізь носила на шиї синьо-жовту косинку. А мені мої казали: зніми, а то заберуть органи. Вже біжу! Американський прапор та британський вздовж і впоперек носимо, а свого цураємся?! А далі проходили на Арбаті повз культурний центр України, не втрималися, зупинились і гуртом заспівали наш гімн.

ЗА ЗАЛІЗНОЮ ЗАВІСОЮ ГУРТОЖИТКУ № 4

Коротше, ситуація така. В мене є подруга, звати її Лєна, вона живе в гуртожитку номер 4 університету культури і мистецтв. Звісно, що як Лєна моя подруга, то я хочу до неї в гості. Хочу, а не можу! Це так, ніби Лєна сидить в Сибіру на засланні, хоча вона в Києві. Мені дорогу до Лєни відділяє близько двох метрів чи навіть менше. Тіло одного чиновника, наділеного надвладою. Надлюдини. Сторожа гуртожитку. А до 17:00 в будні дні - додайте ще півтора метри комендантки - правительки макіавелліанської моделі. Це така прірва, що ввисоту її не перескочу.

МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ: «КОЛИ ОДНА СТОРОНА ПРОЩАЄ, ЇЇ НІЧИМ НЕ МОЖНА ПЕРЕМОГТИ"

Цитати із лекції Мирослава Мариновича на зустрічі Подільського клубу «Духовні імперативи Незалежності» у Києво-Могилянській академії занотовано 23 листопада 2012 року.

 


СЬОГОДНІ сформувалась «аморальна більшість», яка вважає, що живучи чесно, програєш.

ВАЖЛИВО бути готовим, аби обрати правильний крок будь-коли. Вибір лежить між шляхом Іуди і шляхом Ісуса.

ПРЕДТЕЧА приходить не для царів, а для народу. Бог посилає Свого Сина у найнижчі сфери суспільства, реформує це суспільство знизу. Важливо, щоб запалилися серця у когось. У кого – ми не знаємо.

УЧЕНІЄ-МУЧЕНІЄ

Припускаю, що школа - найтравматичніший період життя нашої людини. Абсолютно незахищеного тебе витягають зі світу природи - дерев, котів, собак та інших героїв народного господарства, ти потрапляєш за парту і мусиш сидіти там щонайменше три години, раптом не можна гуляти надворі, ловити за вікном метеликів, роздивлятися візерунок на старих шпалерах, хлопців чи дівчат позаду - бо йде урок і вчителька хоче всю увагу собі, не можна бігати шкільним коридором, а так хочеться, що все аж чешеться, треба уважно слухати, ручку тримати тільки правою, а прийшовши додому братися не за іграшки, кота й собаку, а за зошити й підручники. Над зошитом не можна їсти, особливо хліб з варенням. Не підеш гуляти, поки не напишеш правильно рядок загогулин. Якщо довго милуєшся інієм на деревах, закрадається почуття провини, бо інші діти сидять на уроці, а ти відпросився на сорок хвилин в туалет. А ще це різке світло зранку, яке запалюють над тобою, аби розбудити на третій раз до школи. Треба обов'язково подобатися вчительці, бо вона ставить оцінки, а оцінки віднині - смисл твого життя. За них лають чи сварять, гладять або б'ють. Коли приходиш додому - перше, що тебе чекає - це допит, "Чи питали?" і "Що приніс?", які оцінки. Мусиш казати все найкраще, інакше не минеться без сцен.

КРИШТАЛЬ І КИЛИМИ

Дякую, хто молився за мене - я знайшла житло і вже рівно тиждень живу на Оболоні. Тут тепло, багато меблів, тихо, як у храмі, можна писати книжку. Одна сусідка любить проповіді, тож я збираю крихти мудрості, коли дослухаюся до аудіо через прочинені двері покою.
 

«ГОП ЧИ НЕ ГОП»? В БОГУСЛАВІ СЕРДЮЧКА ЗАСПІВАЛА ЗА РЕГІОНАЛА

Вечір 24 жовтня, йдемо рідною вулицею Богуслава. Я не впізнаю її – тут зроду не було стільки автомобілів – мабуть, щось серйозне роздають, не гречку... Може, вертольоти?

Ми й самі йдемо на звук – на площу Ярослава Мудрого, центральною спорудою якої ще й досі є пам’ятник Леніну. Бо в Богуслав приїхала… Вєрка Сердючка! Звісно, не в річці покупатися, а відспівати за кандидата в нардепи від Партії Регіонів.

ДУЕЛЬ ІЗ ВАХТЕРОМ: мій досвід

Заходжу в гуртожиток університету імені Поплавського. На вахті сидять двоє - Вахтерша і Сторож. Кажу:
- Можна до Лєни такої-то? 
А Сторож мені: 
- Ви студентка?
- Ні, - кажу, - я аспірантка. 
- Нашого університету? 
- Ні, Академії наук.
- Так ми таких не пускаєм!
- Як це?
- Ми пускаєм тільки близьких родичів і студентів нашого університету!
- ?
Вирячаю очі, ніби я вперше в Україні.
- А можна подивитися ваші правила - на яких це підставах Ви мене не пускаєте?
- Нема в мене ніяких правил. Жалійтеся на Сторожа на Щорса!
- Ну як це так? В гуртожитку мають бути правила!
- Не знаю я ніяких правил.
Чухаю потилицю (клею дурня - звичайно, до цього Сторожа я була готова).
- А де Ваш комендант, може в неї є правила, щоб я подивилася? - розпачливо питаю.
- Комендант працює тільки до 5-ї, нікого нема! - обличчя сторожа змінюється із непохитно-цегляного до жалібливо-людяного. - Дєвушка, ви понімаєте, що в мене така робота, що я повинен тут сидіть і нікого не пускать, кромі своїх. Що треба записувать документ в журнал, а у вас не "наш" документ. А потім прийде комендантша, і провірить!
- Я, звичайно, не хочу Вам неприємностей, - кажу, - але треба щось робити...
- Так! Де ваша Лєна? Години вам хватить?!
Дзвоню Лєні, вона спускається, але забуває перепустку. Сторож на неї гримає і вона вертається по неї на якийсь там поверх.
- Паспорт давати чи посвідчення? - пропоную широкий асортимент.
- Нащо мені твій паспорт, давай посвідчення.... Мда, університет Шевченка - хороший університет!
Це не університет, це Академія наук, Інститут лі...