Музичного прославлення я чекаю з радістю. Нема куди від
правди дітися, але мої приватні молитви зводяться, в основному, до прохань, розповідей
Богу про свої переживання, інколи прохань про інших людей, інколи – подяк за
те, що Він допоміг у чомусь, щось подарував. Але рідко до захоплення його
чеснотами, мовчання перед Його величчю. Тому, коли я приходжу до церкви, така
нагода нарешті з’являється, можна сказати, це шанс «неегоїстично» прийти до
Бога. Приємно, що навколо знаходяться люди, які думають про Нього так само чи
хоча б вважають нормальним так думати.
Ця тема, зрозуміло, складна, бо можна говорити тут і про
богослів’я, і про смаки, і про культури, і про покоління… Запитайте думку з цього
приводу в людей з різних церков, різного віку, різних темпераментів – і ви почуєте
різні відповіді.
Я намагатимуся вести розмову, не виходячи за рамки
протестантської традиції, до якої належу, бо вона, все ж, замахнулася досягати
індивідуальність, а не натовп, акцентує увагу на особистому ставленні до Бога, а не на колективному.